Свіччине весілля

Формат: txt

Завантажити

І. Кочерга у передмові до п’єси  писав: “Коли я випадко­во натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що й послу­жив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціаль­ної боротьби в стародавньому місті, а па ньому мальовничо­му тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру”. І далі автор згадує про дві грамоти литовських князів 1494 і 1506 років, що володіли тоді Києвом, згідно з якими заборонялося начебто з протипожеж­них міркувань засвічувати світло в будинках городян і ре­місників. Невиконання цього наказу загрожувало великими, як для того часу, штрафами. Понад півтора десятиліття бо­ролися кияни за своє елементарне людське право, бо розумі­ли, що литовські князі прагнуть не лише нажитися на штра­фах, а й викорінити бажання  волі, вільного життя.

Ці історичні факти й події лягли в основу п’єси, зумови­ли її сюжетно-композиційні особливості. Так. І. Кочерга яс­краво змалював побут, реалії середньовічного Києва на тлі яких чіткіше окреслюються постаті героїв. Драматург вико­ристав і своєрідний народний звичай — “женити свічку” І вересня, я також урочисті цехові свята. Втілюючи свій за­дум — змилювати прагнення людини до щастя, до краси, не­можливі без утвердження права народу на вільний розвиток, І. Кочерга вміла поєднує історичну основу та художній вимисел.

Сюжет твору розвивається стрімко. У Києві неспокійно — городянам несила терпіти наругу й поневолення, нові подат­ки і штрафи, темряву й безвихідь. Навіть пісню про свічку, цей символ життя, заборонено як злочинну. Коли в Меланки помирає мати, князівська варта заарештовує дівчину, бо та посміла запалити в хаті. Особливо вразила всіх звістка про те, що вже тривалий час воєвода приховує грамоту про скасу­вання заборони, її викрадає молодий київський зброяр Іван Свічка, який переконаний:

Коли добром ніхто не дасть нам світла,

Його здобути треба — не молить.

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила.

Герой потрапляє до в'язниці-і тоді Меланка, щоб уряту­вати коханого, з надлюдськими зусиллями проносить безза­хисний перед негодою промінь свічки крутими вуличками Подолу. Дівчина гине. Повсталий народ звільняє Свічку, і той убиває кривдника своєї нареченої — каштеляна Ольшанського.

Городяни вражені смертю дівчини. Проте Сніччине весілля не скінчилося, боротьба триває:

А тепер на приступ!

До помети ясі! До волі! До борні!

Оптимістичний фінал твору зумовлений вірою в те, що "для вільного народу колись зоря займеться світова".

У художній тканині драматичної поеми особливе місце належить образам Івана Свічки та Меланки. Відвагу хлопця і ніжність дівчини змальовано з м'яким ліризмом. Молоді кохають одне одного, але розуміють, що не будуть щасливи­ми доти, поки існують кривдники простого народу. Іван Свічка клянеться відновити права люду на світло.

Мужньою і стійкою постає у творі Меланка. Тендітна, ніжна 1 вродлива дівчина здатна на самопожертву, її не ля­кають грізні випробування. Цей образ поетичний символ України, яка крізь буревії століть пронесла світло вільно­любства, нескореності. Ці дійові особи, як і інші герої п’єси, витвір уяви драматурга. Але всі вони — мужній Свічка та щира Меланка, велетень-кожум’яка Чіп, бублейниця Тетяна, сліпий золотар Бередерій — зображені у вирі людських при­страстей як цілісні натури, які, не здатні поступитися пере­конаннями, думками, почуттями. Так відбувається наповнення, збагачення історичної основи твору конкретними і не­повторними людськими характерами.

Боротьба киян за світло стає символом незнищенності народного духу. Вирус, кипить гнівом трудовий люд. Забо­рону світла він розцінює і як беззаконня, і як намагання по­збавити його нормального людського життя. У такому кон­тексті п’єси світло символізує волю, свободу. Цей мотив роз­кривається у вдало знайдених драматургом сюжетних пери­петія. Очолює боротьбу за волю Свічка (теж символічне прізвище), молодий зброяр, людина мудра, відвалена й порядна. Він добре знає життя, розуміє людські болі й радощі, уміє при­слухатися до думок інших. Не випадково він стає народним ватажком у справедливій борні за волю, за народні права: Немає н світі бурі, щоб огонь Могла задути вічний та правдивий.

Назва твору — “Свіччине весілля” — теж символічна. Трагічний фінал кохання двох молодих сердець. Та Свічка стає в центрі іншого “весілля” — народного повстання з надією на краще майбутнє.

Поетичний образ світла і свічки підкреслює романтичну сутність образів Меланки, Івана, Гільди, Кмітича, надає тво­рові композиційної стрункості й завершеності.

 [1 c.96]

• < Попередня
• Наступна >