Ярослав Мудрий

Формат: txt

Завантажити

Образ Ярослава Мудрого привабив І. Кочергу передусім як образ суперечний, у якому тісно поєдналися, з одної сторони, лицарська відвага, державний розум, освіченість, щедрість, а з іншої, — честолюбство, лукавість, полохливість. В уяві драматурга постала трагічна постать людини енергійної за­пальної, діяльної, яка шукала істину і помилялась, дбала про заможність вітчизни і забувала про деяких достойних її синів.

Ця постать і стала композиційним та сюжетним цент­ром п'єси. Уже в першій частині Кочерга уміло на­мічав лінії, за якими буде розвиватися драматична дія. Він ознайомлює нас із ченцями — переписувачами книг Сильвест­ром, Микитою, Свічкогасом, родиною київського князя — дружиною Інгігердою, доньками Єлизаветою та Анною, май­бутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав має не лише однодумців, а й ворогів. Так, чернець — “списатель книг" Микита розмірковує:

Та хочу все ж тепер я сам пізнати.

Чим він людей отак причарував,

Владика Русі, Мудрий Ярослав...

Це питання для нього досить серйозне, бо він, син новго­родського боярина, не може забути, що Ярослав стратив за непослух його батька. Душевна рана хлопця тим пекучіша, що він добре знає, як Коснятин, інші новгородці не раз виру­чали київського князя в скрутну хвилину. Але жадоба по­мсти і гнів на кривдника змінюються у серці Микити глибо­ким розумінням державотворчої, високопатріотичної діяль­ності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:

пізнав так близько розум дивний Мудрішого з усіх земних царів,

Пізнав того, хто не лише в добрі,

А навіть в злі і в хибах все ж несхибний.

Немов насправді вишнього рука Його веде до правди в помилках!

Що б не робив і як би не блукав, —

Завжди мети доходить Ярослав!

Це усвідомлення правоти князя як оборонця інтересів Київської Русі, як палкого патріота перетворює ставлення Мики­ти до нього, перемагає образи: він привозить Ярославу ос­танній подарунок від дочки Єлизавети, яка згасла, мов ран­кова зоря, у далекій Норвегії, сумуючи за рідною домівкою, батьківським теплим словом; сам же стає на оборону Києва від печенігів і героїчно гине.

Ця сюжетна лінія перекликається за своєю напруженістю і внутрішнім драматизмом зі відношеннями великого князя і Журейка. Журєйко — будівничий, зводить храми, живе за правилом:

Раніш ніж храми будувати святі.

Годиться правду ствердити в житті.

Його душа така ж висока, як і творіння рук. Чистою і палкою є любов Журейка до Милуші, простої дівчини-киянки. Захищаючи її родину, парубок потрапляє в немилість кня­зя і змушений переховуватися. Проте він, як і Микита, знахо­дить у собі сили піднятися над власною образою, бо розуміє, нарешті, прагнення Ярослава до єдності Руської землі, до зміцнення Києва. Журєйко рятує князеві життя, гуртує і приво­дить новгородську рать, коли нависла загроза ворожої навали.

Чимало сторінок п'єси присвячено змалюванню родин­ного життя великого князя. Він — люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, одружує їх а іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку а дітьми. Складні стосунки Ярослава а дружиною Інгігердою, шведською принцесою. Ця вольова і владолюбна жінка не завжди підтримує наміри свого чоловіка, особливо коли йдеться: про варягів. Вона вступає у змову з родичами, щоб знищити Ярослава. І тільки щаслива випадковість рятує князя. Зрада найближчої людини боляче ралить його серце, так само як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.

Отже, майстерне переплетіння різних сюжетних ліній служить розкриттю образу головного героя. Зображення його діяльності як політика, князя, захисника рідної землі допов­нюється змалюванням Ярослава як людини з властивими їй вадами, помилками, ваганнями. Герой — воїн і будівничий — керується правилом: “Раніш закон, а потім благодать". Та складне, багатогранне життя змушує цю людину йти на ком­проміси із самим собою, своєю совістю та переконаннями, але при тому завжди пам’ятати про інтереси держави. Він наказує убити Коснятина, коли той прагне порушити спокій країни. Але ж новгородський боярин врятував його у війні проти "орд німецьких і угорських”. Князь розумів, що Турвальд, який убив брата Милуші, нареченої Журейка, заслуго­вує смертної кари. Але не робить цього, обмежується штра­фом, бо не хоче посилювати ворожнечу з варягами. Складна роздвоєність між державним обов'язком і людським почут­тям не виправдовує князя, хоч І. Кочерга й ідеалізує свого героя, що зумовлено високим патріотичним пафосом п’єси.

Кістяк твору, його композиційне ядро становить образ Ярослава. Він поступово, у хронологічному порядку розкри­вається від дії до дії. Драматична поема має класичну побу­дову — п’ять частин (дій), кожна з яких окреслюється яко­юсь поетичною назвою. Перша — “Сокіл”. У ній майстерно використано художню деталь: саме птах привів Гаральда до Єлизавети, хоча норвезький принц переслідував на полюванні її сестру. Цим епізодом вводиться в дію “варязька" сюжет­на лінія.

Друга частина — “Закон і благодать” — характеризує дер­жавні пріоритети Ярослава Мудрого, його прагнення до миру і спокою в країні, до забезпечення цілісності й недоторканості П кордонів, до розбудови міст, храмів, до поширення книг. У третій частині автор звертається до образу незвичайного снігу, що випав раптово навесні. Тому ця частина мав назву “Квітне­вий сніг”. Вона сповнена різних несподіванок, іноді трагічних, як, наприклад, смерть Милуші. Сюжетним ядром четвертої частини е стосунки Ярослава Мудрого і Журойка, який рятує князя від варязької змови. І, нарешті, остання частина — “Гуслі і меч” — підкреслює в характері героя два начала: оборонця рідної землі й мирного будівничого.

Такою гармонійною в побудова п’єси, яка виявляється і в детальному, яскравому зображенні не тільки головних, а й другорядних дійових осіб; і в доборі закоханих пар, де чо­ловік втілює мужність, рішучість, а дівчина — лагідна, ніжна, тендітна (Гаральд — Єлизавета, Журейко — Милуша); і в чергуванні сцен драматичних із жартівливими (уже згада­ний епізод полювання на сокола, життєва історія Свічкогаса чи блюзнірство купця Парфенія).

 [1 c.98]

• < Попередня