Варіант 8
- Деталі
- Категорія: Відповіді до підсумкових контрольних робіт з української літератури ДПА-2015
- Останнє оновлення: 20 квітня 2015
- Автор: Super User
1. Барокові твори (Г) сповнені риторичних прикрас, складних метафор, емблем, символів, алегорій.
2. Автором слів «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, / Слава України!» є [A] Шевченко.
3. Життя Марусі Чурай — це (Б) поетична народна легенда.
4. За легендою про заснування Києва (за «Повістю минулих літ»), у місті та круг нього жили [Б] поляни.
5. До оригінальної літератури княжої Руси-України належить (Г) «Повість минулих літ».
6. «І дай, Боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву!» — каже герой твору (В) П. Куліша.
7. Епізод у поемі «Наймичка», коли Ганна зізнаються Маркові, що вона його мати, є (В) кульмінацією.
8. Дві сюжетні лінії — історична та любовна - наявні у творі Т. Шевченка (Б) «Гайдамаки».
9. Твір Т. Шевченка «Причинна»за жанром (Г) балада.
10. У творі Івана Багряного «Тигролови» зоражено події історичного періоду (В) коли Україна перебувала у складі СРСР.
11. До жанру балади належить твір (А) «Бондарівна».
12. Возний, виборний, Петро, Микола герої твору (В) І. Котляревського.
13. Темі спокус цього світу, які чигають на людську душу, присвячений твір Г. Сковороди (А) «Всякому місту — звичай і права».
14. Першим історичним романом в українській літературі є твір [А] Пантелеймона Куліша.
15. Г. Сковорода є автором афоризму (В) «З усіх утрат втрата часу найтяжча».
16. Моринці, Кирилівка, Петербург пов'язані з життям (В) Т. Шевченка.
17. Установіть відповідність
1-Б «Гайдамаки» — Оксана
2-Г «Тигролови».— Грицько Сірко
3-В «Енеїда» — Ацест
4-А «Конотопська відьма» — Прокіп Ригорович
18. Установіть відповідність
1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — «Маруся»
2-Б Пантелеймон Куліш — «Чорна рада»
3-Г Іван Котляревський — «Енеїда»
4-В Марко Вовчок — «Максим Тримач»
19. Установіть відповідність
1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — сентиментально-реалістична повість
2-Г Пантелеймон Куліш — історичний роман
3-В Іван Котляревський — бурлескно-травестійна поема
4-А Іван Величковський — курйозні вірші
20. Установіть відповідність художніх засобів та їх прикладів
1-Д Заплету віночок, — анафора
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорні брови.
2-Б Добрий вечір тобі, пане господарю, - рефрен
радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи та все килимами,
радуйся!
Ой радуйся, земле
Син Божий народився.
3-A Ой весна, весна - днем красна, - персоніфікація
Що ти, нам, весно, несла?
4-В Та вдарили з семи гармат — гіпербола
У середу вранці,
Накидали за годину
Панів повні шанці...
21. Весільними є пісні (записати не менше трьох назв) «До бору, дружечки, до бору», «А брат сестрицю ти й розплітає», «Розвий, сосно, сімсот квіток».
22. Елементи народної обрядовості використовували у своїх творах такі письменники (записати не менше трьох): Г. Квітка-Основ'яненко, Марко Вовчок, П. Куліш.
23. Притча — це повчальна алегорична оповідь, у якій сюжет підпорядкований моралі.
24. Г. Сковорода творив у таких жанрах: байки, філософські трактати, притчі, поезії.
25. Які жанрові особливості поеми Івана Котляревського «Енеїда»?
Сюжет бурлескно-травестійної поеми «Енеїда» Іван Котляревський запозичив у римського поета Вергілія. Відомо, що до І. Котляревського Вергілієва «Енеїда» була предметом переробок для письменників багатьох літератур: італійської, французької, німецької, польської, російської. Розкутість, барвистість слова і думки, осміювання колись високих ідей спричинилися до появи «Перелицьованої «Енеїди» Дж.-Б. Лаллі, «Перелицьованою Вергілія» П. Скаррона. спародійованого уривка «Дідона і Еней» Гонзалеса де ла Рігера, «Вергілієвої «Енеїди» А. Блюмаура, «Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» М. Осипова, «Закінчення Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» О. Котельницького та ін.
Більшість із цих пародій були творами-одноденками, лише під пером українського письменника античний сюжет зазвучав цілком по-новому, оригінально. «Енеїда» І. П. Котляревського стала етапним літературним явищем, поемою, яка зачаровувала сучасників автора й не менше приваблює і сучасних читачів. Й. Кобів зазначає: «І. Котляревської у творенні «Енеїди» не вдавався до сліпого наслідування своїх попередників. Він подарував нам травестію героїчної поеми стародавніх римлян, рівної якій немає у світовому письменстві, яка є найталановитішою і найоригінальнішою переробкою з усього потоку бурлескно-сатиричної літедатури на цю тему».
За жанром твір Котдяревського є бурлескно-травестійним різновидом поеми. Травестія (від іт.— перевдягати) — різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється у твір комічного характеру з використанням «низької" мои. Бурлеск (від італ. burla жарт) комічна, пародійна поезія, в якій акцентується невідповідність між змістом і формою. У травестія «високий» сюжет оповідався «низьким» стилем, у бурлесках «низький» сюжет — «високим».
Якщо попередники і сучасники І. Котляревського, звертаючись до Вергілія, насамперед вдавалися до пародіювання його класичної епопеї, її образів, драматичних колізій тощо, то український поет свідомо ставав на інший шлях — він прагнув до «перелицювання», травестування римського оригіналу, переосмислення його патетичної тематики в підкреслено зниженій тональності. При цьому І. Котляревський відмовився від багатьох епізодів, образів і ситуацій першоджерела та водночас увів нові життєві картини, наблизив його до української дійсності, надав усьому твору народно-національного колориту. «Енеїда» І. Котляревського, поза сумнівом, перевершує всі попередні травестії Вергілієвої епопеї, які «давно відійшли до історико-літературного архіву» (О. Білецький).
У поемі І. Котляревського бурлеск набув нових естетичних функцій — сміх тут виходить за суто розважальні межі, набуває нового призначення, проникаючи у серйозні сфери. Цілком у дусі естетики просвітницького реалізму І. Котляревський реалістичними мазками (звісно, в гумористичних тонах) подав талановите художнє відтворення народних звичаїв, побуту, психології. Об'єктивного критицизму український поет досягав у зображенні представників панівної феодально-поміщицької верхівки, виступаючи, по суті, поборником «мужичої правди», яку бачить у духовно здоровому житті народних мас.
І. Котляревський, вивертаючи «навиворіт» класичний античний оригінал, відмовляється від послуг традиційних «жеманних», «од старості сварливих муз»; він кличе нову музу — «веселу, гарну, молодую», і з її допомогою, насамперед дотримуючись правди життя, майстерно змальовує широку художню панораму української національної дійсності у властивих їй суперечностях.
Отже, зважаючи на жанр поеми, І. Котляревський у зниженій яскраво гумористичній тональності, у дусі народної сміхової культури подає життя і побут різних суспільних верств України кінця 18 - початку 19 ст.