Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Павличко Дмитро КОЛИ УМЕР КРИВАВИЙ ТОРКВЕМАДА

КОЛИ УМЕР КРИВАВИЙ ТОРКВЕМАДА

Формат: txt

Завантажити

 

Це твір зі збірки Д. Павличка «Правда кличе!», забороне­ної і знищеної. Як слушно зауважує літературознавець Солод, «слуги кривавого Торквемади XX ст. доклали всіх зусиль, щоб збірка «Правда кличе!» не дійшла до читача. Так розправились прислужники тирана з поезією, щоб міцніше і непорушніше стояла «тюрма». Сам автор згадує про драматич­ні події навколо збірки так: «Мою книжку заборонили і спа­лили... Там було чи не вперше в нашій поезії сказало, що прибиральниця мріє поїхати на курорт, випити на новий рік шампанське. Там Сталін був змальований в образі Торквемади…».

Д. Павличко публіцистично переконливо і гостро сказав про довгоочікувані зміни у суспільстві, висловивши разом з тим думку про невпевненість у їхній остаточності. У сонеті оповідається про смерть жорстокого іспанського інквізитора Томаса Торквемади, котрий жив у XV ст., але його образ лег­ко асоціюється з іншим тираном іншої доби — Сталіном, який створив імперію зла на одній шостій земної кулі. Ав­тор акцентує увагу на тому, що задушлива атмосфера страху, інквізиторських методів правління ще залишається, ще існу­ють «підступні пастухи людського стада», «святі отці»:

Вони самі усім розповідали.

Що інквізитора уже нема.

А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома:

Напевно, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Апологети тоталітарного режиму боялися, щоб не похит­нулася «їх могутня влада», прагнули, щоб народ і далі жив у покорі.

У розкритті авторського задуму важливим є протистав­лення слів ридати — усміхатися. Ридання — це образ горя, несвободи суспільства, у якому править тиран, усміх же уособ­лює свободу, щасливе життя, проголошуване не на словах, а на ділі, проте люди «не усміхались навіть крадькома». Поет мав рацію — цькування інакомислячих тривало, несвобода не зникла, хоча тиран і здох. Це експресивне слово серед нейтральної лексики вірша вжито Д. Павличком зумисне. Воно характеризує ставлення до тирана, його смерті: здох, а не помер. Смерть інквізитора не може затьмарити і виправ­дати тисячі безневинно репресованих людей.

Тільки на початку 90-х років XX ст. народ уголос загово­рив про ті проблеми суспільного життя, які окреслив Д. Пав­личко в сонеті «Коли помер кривавий Торквемада...».