Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. література Павличко Дмитро

Павличко Дмитро

Поезія Д. Павличка особливо чутлива до найгостріших проблем сучасності. Її яскраві риси — пристрасність, емо­ційна наснаженість думки, глибинні роздуми про любов і не­нависть, добро і зло, вічність і сьогодення. Вона стала реаль­ним і вагомим набутком української літератури, поєднав­ши творчість фундаторів новітньої поезії і поетів-шістдесятників.

Перша книга Д. Павличка побачила світ у 50-х роках. Етапною стала для автора збірка «Грансслов»(1968), яка за свідчила, що його творчість звільняється від штампів соцреалізму, набуває неповторного індивідуального звучання. Людина в ній осмислюється як частина природи, матерії, космо­су, а життя — як дотик вічності й миті, особистість набуває космічних координат. Змістові пошуки посилюються експе­риментаторством у царині віршової форми — яскравою метафорою, ефектом «білого» сонета.

У 70-ті роки виходять ще дві збірки, які належать до кращих у творчому доробку майстра, — «Сонети подільської осені», «Таємниця твого обличчя». Перша а них — переважно натурфілософські медитації, друга — унікальна любовна лірика .

Ліричний герой Д. Павличка — наш сучасник. Його голос набуває пафосного громадянського звучання, коли мовиться про правду і брехню, духовність і ницість. Батьківщину і рідну мову, насильство над людиною. Ніжно-ліричні інтонації звучать у поезіях про кохання, дружбу, природу, матір.

Основні віхи життя і творчості

28 вересня 1929 р. в  с. Стопчатові на Прикарпатті  в  багатодітній селянській родині народився Дмитро Павличко;

1948—1953 рр. навчання у Львівському університеті імені І.Я. Франка;

з 1953 р. аспірантура, дослідження сонетарію І. Франка; 

1953 р. перша збірка «Любов і ненависть»; 

1957—1959 рр. робота на посаді заввідділом поезії журналу «Жовтень»;

1958 р. збірка  «Правда  кличе!»,  тираж  якої  було знищено;

1964 р. переїзд до Києва,  робота в сценарній майстерні кіностудії імені О. Довженка; 

1966—1968 рр. праця в секретаріаті СПУ; 

1968 р. збірка «Гранослов»; 

1971—1978 рр. редагування журналу «Всесвіт»; 

1973 р. збірка «Сонети подільської осені»; 

1979 р. збірка «Таємниця твого обличчя»; 

1984 р. збірка «Спіраль»; 

1989 р. збірка «Ялівець»;

90-ті роки один із засновників Народного Руху України, Демократичної партії України, член парламенту, дипломатична робота; 

1994 р. збірка «Покаянні псалми» ; 

1998 р. збірки «Золоте ябко», «Ностальгія»; 

2002 р. збірка «Наперсток».

Заголовок
Іду по рідному селу...
Акації. Бджолині дзвони. ; Пшениці колихливий лан. ;
Біжить під зливою лошиця, ; Крізь темні хащі — напролом; ;
Біла черешня в небі ; Над селом проплива, ;
Біля вуликів на землі ; Лежить собі дід мій і куня. ;
бачив тебе сьогодні ; Між дівчатками з п'ятого класу. ;
Буває така розмова, ; Що ув'язнює, наче кліть. ;
буду на світі, ; Допоки незнане світло ;
Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, ; Що люди роз'єднали нас. Тебе за руку ;
В гуцульській хаті на печі ; В куточку сушиться пшениця ;
В моїх повіках напівсонних ; Застигло сонце молоде. ;
Вірші з Монголії
Все не те, коли нема любові. ; Почуття й слова — тріски дубові, ;
ГОЛГОФА
ГРАНОСЛОВ
Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Два кольори
ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ
Дзвенить у зорях небо чисте
ДОБРИЙ ДЕНЬ
Живу, як той гірський потік, ; На спокій — ні хвилини. ;
За вивіркою золотою ; Я біг вершинами смерік, ;
Заснути так бодай на волосок, ; Щоб зорі сивини мені не ткали, ;
Зеленим вогнем береза, ; Як свічка, в полі горить. ;
Коли мені не допоможуть вірші, ; То вже не допоможуть лікарі. ;
Коли ми йшли удвох з тобою...
КОЛИ УМЕР КРИВАВИЙ ТОРКВЕМАДА
КОЛЯДКА
КОНЦЕРТ У ЦАРЯ
Космос
Крізь чорний дим зневаги і брехні ; Вона прийшла до мене в самотину. ;
ЛАСТІВКИ
ЛЕЛЕЧЕНЬКИ
ЛИЦЕМІРИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ
МАНЕКЕНИ
Ми вийдем з тобою на листя опале, ; Де сяє повітря, як сиві опали, ;
Море з моря ткалось гладко, ; Шовком слалося до стіп, ;
Моя гріховнице пречиста, ; Моя лілеє на багні, ;
МУШУ
Ніч була ясна, я стежками біг. ; Стопи опікав кам'яний моріг. ;   ;
Ніч, осяяна цвітом яблуні, ; Затуманена, мов роса. ;
На цій землі жили ми споконвік, ; Лише обличчя змінювали трохи. ;
Над нашим світом і під нашим світом ; Є ще світи великі і малі. ;
Найдовша з усіх доріг — ; Дорога твого приходу. ;
Напав я на тебе раптом ; На стежці посеред степу, ;
Наша любов ; як літак ;
Не знаю, хто мене зробив орлом, ; Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом, ;
Не раз мені здається, ; що я прожив тисячу років. ;
О рідне слово, хто без тебе я? ;
Очі твої, злочинно-гречні, ; Сліплять, як сонце на екваторі. ; А слова твої небезпечні — ;
ПІШАЧОК
Пахне хлібом трава, ; Що купала мене з дитяти, ;
Посеред ночі дощ пішов, ; Зашелестів, як збіжжя, в полі. ;
пригадав собі один стіжок у горах. ; З молодика сідав на нього срібний порох, ;
пригорнусь до тебе ; Серцем і небесами, ;
прилітав до тебе ; як бджола ;
Про жінок ;   ; Пригадай собі голос матері, ; Як хочеш почути совість, ;
Птиця
РАБИ
Розплелись, розсипались, розпались, ; Наче коси, вересневі дні. ;
РУБАЇ
СЕРЦЕ
СМЕРІЧКА
Сонце, намальоване циноброю [1] , ; На вітрилах вечора пливло. ;
Сріблиться дощ в тоненькому тумані, ; Як ниточка в прозорім полотні. ;
Та мить, яка надходить після болю, ; Тобою завданого,— ніжна мить... ;
Так гарно ти снилась мені: ; Не руки, не очі, лиш голос, ;
Так, ти одна, моя любове, ; Даєш мені снагу обнови, ;
Там, де Лючка круто в'ється, ; Де хати в садках, ;
Твого погляду вітер ; піднімає з землі моє серце ;
Твоя душа звіздаста і смаглява, ; Як ніч, що светри віхоли зняла. ;
Твоя протилежність — пісок, ; Пустиня безплідна й сумна. ;
ТИ ЗРІКСЯ МОВИ РІДНОЇ
Ти навчаєш ходить легкома ; Попід хмари навислі ;
Ти пахнеш, як листя весняне, ; Як дитинство моє полотняне, ;
Ти спиш, і на твоїм обличчі ; Малюється печальний вираз... ;
У дитячому серці жила Україна — ; Материнські веселі і журні пісні, ;
У хмарах безу, що висять, як грона, ; Над позолотою старих церков ;
Це неправда, що ми помрем! ; Ти — земля, а я — твій сіяч. ;
ЦИМБАЛИ
Шахтар
Ще днів моїх багато за горою, ; За зорями в небесній глибині. ;
Я стужився, мила, за тобою
ЯБЛУНЯ
Якби могла прийти до мене цеї миті ; Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті ;
— зернятко, а ти — зоря осіння, ; Навіки в полі поєднались ми. ;