ГУЛЯЙ-ПОЛЕ

Формат: txt

Завантажити вірш 

Окреме місце в поетичній творчості Багряного займає поема „Гуляй-поле”. Григорій Костюк твердить, що в українській літературі це одинокий твір цього роду. Згаданий критик пояснює, що вірш цей був написа­ний експромптом, не плановано. Почувши цей вірш з уст самого автора, який прорецитував його в якійсь ек­зальтації, Костюк відчув, що це був: „ ...жаський крик душі поета, людини і патріота. Осмислення трагізму доби цивілізованого дикунства...” ^[1]

Тут ми ще раз зустрічаємося з явищем великого хисту Багряного підбирати відповідні слова та мову, так, щоб витворити специфічний спосіб розповіді, а через це відповідний до моменту настрій:

Лежить Гуляй-поле в крові і в сльозах,

Потоптане, смертю розоране,

В бомбових кратерах і черепах,

В гільзах,

в ожугах,

в м’язах,

в трісках...

І навіть не крячуть ворони —

Жахаються круки, минають здаля, —

шкіриться жаско, смердить земля.

Слова в цьому творі шорсткі й жахливі, а мова тверда та бриласта. Багряний написав „Гуляй-поле” в Терно­полі у 1944 році і в цьому вірші він робить спробу перед­бачити майбутнє. Він бачить наслідки війни в Україні, (а може навіть наслідки атомової війни), бо дає образи повного знищення всього живого. В дальшому автор пише про занепад української духовости, про брак в на­роді гордости за своє походження. Гірким болем розпуки надихані слова поета:

Мов немає вже гордих, лиш ниці й покірні, —

Дрібненькі політики й брехуни,

І паралітики... — лиш вони —

Продані, зраджені і невірні.

Але віра автора в живучість свого народу і тут перемагає, і, не дивлячись на все, він передбачав зрив нації до боротьби за своє існування:

І приб’ють вони серце, мов стяг на стовпі...

І встануть каліки... І встануть сліпі...

І кинуться юні... Мужні... Старі...

І сестри зґвалтовані, і матері..

• Наступна >