Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Багряний Іван

Багряний Іван


БАГРЯНИЙ Іван Павлович (справжнє прізвище — Лозов’ягін: 02.10 (19.09). 1906-25.08.1963) - український публіцист, письменник, політичний діяч. Народився в селі Куземин (тепер село Охтирського р-ну Сум. обл.). Закінчив Краснопільську художню керамічну школу. 1926—28 навчався в художньому інституті в Києві. Обіймав низку посад в різних організаціяціях, працював на шахтах Донбасу. Перший його вірш, за підписом «І. Багряний», «У місто» надруковано в київському журналі «Глобус» за 1926 (на думку деяких дослідників  він і раніше видавав свої твори). Належав до літературної організації письменників Києва «Майстерня революційного слова». В 1927 виходить перша збірка його поезій «До меж заказаних», в 1929 — поема «Аве Марія», була відразу заборонена цензурою. 16 квітня 1932 Багряного. заарештовано і після утримання 11 місяців  у Харківській «внутрішній тюрмі» засуджено на 5 років таборів і відправлено на Далекий Схід на заслання . Після виходу він не побув на волі й року, Багряний був знову заарештований. В 1940 по причині тяжкої хвороби легенів був звільнений. Під час Великої вітчизняної війни 1941—1945 роках, за гітлерівської окупації жив в Охтирці, працював редактором газети «Голос Охтирщини». 1943 виїхав до Гатчини, де прийняв участь у створенні Української головної визвольної ради. Написав роман «Звіролови» (1944 перевидав в 1946—47 під назвою «Тигролови»). Незабаром емігрував до Словаччини, після до Австрії та Німеччини (поселився в містечку Новий Ульм).

На еміграції займався громадсько-політичною та журналістською діяльністю: засновник газети «Українські вісті», ініціатор створення, а потім лідер Української  революційно-демократичної партії, був обраний заступником і головою Української національної ради, організатор і засновник Об’єднання  демократичної української молоді. Один із засновників об’єднання українських  письменників «Мистецький український рух», а після припинення його діяльності вступив до іншого об’єднання — «Слово».

Також Багряний плідно працював як письменник; залишив низку визначних творів: романи: «Людина біжить над прірвою» (1965), «Сад Гетсиманський» (1950), «Буйний вітер» (1957),  повісті та ін. Нині основні його художні твори перевидано в Україні. Опубліковані також публіцистичні розвідки — «Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе» (1997). Лауреат Державної Премії ім. Т. Шевченка (1992, посмертно).

Помер у місті Сант-Блазієн. Похований в містечку Новий Ульм. На могилі встановлено пам’ятник.

Ще читати: Іван Багряний — людина з душею поета й митця