(Марія Олександрівна Вілінська, 1833-1907)

Літературна спадщина письменниці надзвичайно різноманітно. З-під її пера вийшли написані українською та російською мовами оповідання, казки, повісті, романи й нариси - всього близько п'ятдесяти творів. Для Марії Олександрівни, росіянкою за походженням, Україна стала другою батьківщиною (вона переїхала сюди майже відразу після укладення шлюбу). Разом з чоловіком, Опанасом Марковичем, Марія Олександрівна збирала фольклорні матеріали, тому часто бувала в українських селах. А щоб її маленький син Богдан з дитинства звикав до української мови, вона склала для нього словничок, а потім сама спробувала написати кілька оповідань. Її перша книга «Народні оповідання », що вийшла під псевдонімом Марко Вовчок, побачила світ у Петербурзі в 1857 році. Як не дивно, цей невеликий збірник зробив величезний вплив на розвиток національної самосвідомості українського народу. Пізніше вийшли інші твори - повість «Інстітутка», присвячена Т. Г. Шевченка, та історична повість «Маруся», - принесли авторці славу.

Письменниця була особисто знайома з Кобзарем, який дуже цінував її талант. На згадку про першу зустріч поет написав і подарував їй вірш «Марку Вовчку», в якому називав її «Зіронька святий», «силою молодої», а пізніше подарував «Кобзар» із зворушливим написом: «Моєї єдині доньці Марусі Маркович».

Визначна українська письменниця Марко Вовчок (Марія Вілінська) народилася 22 грудня 1834 р. в селі Єкатеринівці Орловської губернії в маєтку своїх батьків. Виховувалася в Харкові. В Орлі познайомилася з відомим українським етнографом Опанасом Марковичем, який був висланий туди на заслання за свою участь у Кирило-Мефодіївському братстві, і одружилася з ним.

Від нього перейняла його любов до української мови та його захоплення етнографічними студіями.

Живучи з мужем в українських містах: Чернігові, Києві, Немирові, у повсякденних розмовах з народом, в його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості й опанувала українську мову так, що навіть Шевченка дивувала красою й багатством свого вислову.

В Україні Марія Маркович починає свою літературну діяльність, підписуючи свої літературні твори прибраним прізвищем Марко Вовчок. Перші її оповідання вийшли в Петербурзі 1857 р. під назвою «Народні оповідання». Ці оповідання мали великий успіх. Скоро вони були перекладені на російську мову.

Великий вплив на творчість Марка Вовчка мав Т. Шевченко. З Шевченком письменниця зустрілася в Петербурзі в 1859 р. Вона добре знала Шевченкові твори: «Кобзар» для неї був прикладом служіння визволенню України.

Писати Марко Вовчок почала перед звільненням селян шз кріпацтва (1861 р,). Багато її творів присвячено життю кріпаків, зокрема життю жінок («Горпина», «Козачка», «Інститутка»). У своїх творах Марко Вовчок дала

зворушливі трагічною правдою малюнки кріпацького життя. Ставлячи перед очі усього громадянства образи соромного поневолення людини, піднесла вона голосний протест проти понижування людської гідності, проти безглуздя кріпаччини. Також в її творах кріпаки не тільки мучаться і плачуть — вони протестують і шукають способу визволитися з неволі. Її твори просякнуті любов’ю до українського народу і ненавистю до поневолювачів його.

Проза Марка Вовчка ритмічна, образна, яскрава, ніжна. Іван Франко писав, що в творах Марка Вовчка «українська проза досягла нечуваної перед тим ніжності і мєлодійності».

Деякий час письменниця жила за кордоном, де і продовжувала свою літературну діяльність.

Марко Вовчок писала твори спеціально для дітей і молоді. Були це історичні повісті (казки): «Кармелюк», «Невільничка», «Маруся», яка була більше відома в Франції, ніж в Україні, бо була включена в підручник навчання в школі.

Марко Вовчок удосконалила українську прозу XIX століття, була першою українською письменницею, що писала твори для дітей і молоді та твори про жінку-кріпачку—в цьому її заслуга в історії української літератури.

Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 р. в місті Нальчику на Північному Кавказі, де її поховано.

Її творчість мала великий ідейний вплив на дальший розвиток української літератури.

[3]