ЛИСТ ДО ГРЕЧКИ

Формат: txt

Завантажити

Однією а широковідомих жанрових форм поезії є послан­ня, тобто віршований лист, звернення до конкретного адреса­та а проханням, побажанням чи напучуванням. А. Малишко наповнює його новим змістом, бо в “Листі до гречки” пише про звичайні речі і поняття, але в осмисленні їх піднімається до одвічних проблем людського буття. Загалом для поета характерне особливе ставлення до природи й усього живого: вони не просто захоплюють його своєю красою, а виступають мірилом людяності і моральності. Предмети і речі навко­лишнього світу А. Малишко персоніфікує, оживляє, як, на­приклад, у поезії “Соняшник”:

Ото й всього, що вінчик, як в месії.

Але і той повернутий до нас.

Він півземлі насінням пересіяв,

А півземлі лишив ще про запас.

У поезії “Лист до гречки" трохи інша тональність. Лірич­ний герой згадує про “мотори над полем рясним”, які «вріза­ються у майбутнє». Це єдина деталь зі світу техніки, далі йдеть­ся про буденні поняття сільського буття — гречку, бджоли, росу, бо вони оточували ліричного героя в дитинстві, творячи особливу ауру, атмосферу радості, тепле, добре. Щоб передати настрій зігрітих материнською ласкою дитячих років, поет використовує відповідні тропи. Це й метафори (“бджоли коли­ваються на вітрах”, “бронза літа"), й епітети (“килими біло­сніжні і медвянисті”, “тоненькі шершаві бджоли”, “весняна легенька пряжа", “марево тепле“, “сизі ранки", “бурштинові дзвоники”), 3 безмежним почуттям любові передаються спога­ди про дитинство, що підтверджується відповідним добором слів — “бджоли тчуть пряжу в мареві теплім", “затишок снів", “очі дитячі налиті росяною, живодайною, гречаною добротою".

Ця ідилічна картина-спогад переривається гіркими згад­ками про голод, війну і знову про гречку, яка у важкі часи рятувала людей, бо "годувала кашею, замість хліба і молока". Змінюється і настрій цього уривка: скупо, одним-двома строфами А. Малишко малює біль і горе цілого покоління своїх сучасників. Закінчення поезії — урочисто-пафосне звернення до греч­ки, у якому тісно переплетено долю ліричного героя з долею його вітчизни, її історією, сучасним і минулим:

Дочко моїх гречкосіїв.

Сестро Дніпра і плуга.

Через вік твої білі вершечки

Нахиляються в очі мої!

Автор проникливо поетизує непримітну сільськогосподарську культуру, яка для загалу асоціюється з гречаною кашею, бо бачить у ній своєрідний символ України, відчуває дух предків-гречкосіїв, славить їхню доброту, працелюбність,     і незламність на складних історичних поворотах. Ліричний герой органічно пов'язаний із рідною землею — він народив­ся і виріс серед білосніжних медвяних килимів гречки, яка захищала його, підтримувала в найскрутніші хвилини.

Настрій цього незвичного звернення (адже традиційно і в літературі, і в усній народній творчості оспівувались хліб, жита пшениця), теплота і щирість інтонацій підкреслюється римо-ритмічними особливостями твору. Білий вірш дозво­лив поету поєднати схвильованість ліричного героя і детальність розповіді, високе і Буденне, надати поезії емоційної сили і виразності.

 [1, 171]

• < Попередня
• Наступна >