Майстер корабля
- Деталі
- Категорія: Яновський Юрій
- Останнє оновлення: 13 листопада 2012
- Автор: Super User
За словами Ю. Яновського, твір “народився, які слід було чекати, далеко од моря. Його було написано тоді, коли автор, бувши звичаєм одважний і холодного серця, одразу якось уздрів, що молодість його не вічна”. Чи не тому на сторінках роману вирують молодість, енергія, щастя любові й творчості? Автор оспівує творче начало в людині, через яке вона здобуває безсмертя у віках.
“Майстер корабля” — перший роман Ю. Яновського, автобіографічний. Твір, “легкий і життєжадібний”, написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу 27 листопада 1927 року в Одесі, а закінчив у Харкові, куди невдовзі переїхав. У 1928 році твір було опубліковано в харківському видавництві “Книгоспілка". Письменник осмислив власний життєвий досвід, пов’язаний із роботою на Одеській кіностудії. Змальоване гомінке місто безліччю прикмет нагадує Одесу 20-х років, яку тоді називали “Голлівудом на березі Чорного моря”, — метушливою кінофабрикою, бульварами й пам’ятниками, неповторними людськими типажами, згадкою про реальну подію — приїзд до Одеси наркома закордонних справ Г. Чичеріна та його зустріч із турецьким міністром у 1926 році. Більшість героїв твору мають свої прототипи. Ось художник Сев, який поставив невеличку комедію, “блискуче провалився”, але працює над ще однією картиною як режисер. Автор пише про нього так : “...з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин... на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни , він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя людини...”. Таким був О. Довженко, такою була його вдача.
В особі мудрого, натхненного й усезнаючого Професора помітні риси художника Василя Кричевського, якого запросили на Одеську кіностудію я к консультанта для постановок фільмів на історичні теми. У спогадах М. Бажана читаємо: “Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним художнім авторитетом д ля всіх кінематографістів, особливо ж для двох людей — для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього” . До речі, обкладинку до першого видання “Майстра корабля” виконав В. Кричевський. На ній було зображено вітрильник, який ніби летить над морем і нагадує своїми контурами жіноче обличчя східного типу — героїні твору балерини Тайах. Це дивне ім’я Яновський запозичив з історії стародавнього Єгипту: так звали матір фараона Ехнатона, свекруху знаменитої Нефертіті. Тайах, ніжна, чарівна, граціозна та одухотворена в танці, загадкова й таємнича в буденному житті, схожа на артистку Іту Пензо, яка гастролювала в Одеському оперному театрі в середині 20-х років , зокрема танцювала в балеті С. Василенка "Иосиф Прекрасний”. Яновський та О. Довженко захопилися її майстерністю, про що згадує у спогадах і М. Бажан: “... відчули, що їхні серця б’ються особливо тривожно і гаряче, коли, овіяна східними переливами музики, на сцені вигинається і кружляє жагуча, чарівна, струнка Тайах” . Про це ж говорить у своїх мемуарах і Т. Стах, письменниця й перекладачка: “Пізніше Юрій Іванович казав, що він байдужий до балету, але тоді видно було по ньому, як йому все подобається: і музика Глієра, і танці, а Іта Пензо зі своєю чарівною усмішкою і поглядом неуважно-примружених, ледь витягнутих по-японському очей під русим, низько спущеним на чоло волоссям просто-таки полонила його”. Привабивши Ю. Яновського своєю “загадковістю”, згодом вона стала прообразом красуні Тайах у його романі “Майстер корабля”. Білоголова, стрижена, довгонога, “стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою”, — такою змальовано Тайах на сторінках роману.
Прототипом Директора став матрос Павло Нечеса, бурхливі віхи ж и ття якого лягли в дивовижну передісторію керівника кінофабрики. У творі знаходимо й іронічно-жартівливий автопортрет самого Ю. Яновського, автора й оповідача, за сюжетом — новоприбулого редактора Одеської кінофабрики: “Уявіть собі юнака — невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно” . У спогадах М. Бажан застерігає читача від бажання ототожнювати життєві реалії з художнім домислом, пишучи зокрема: "Знаю, що зображена в романі любов То-Ма-Кі і Сева до Тайах не протокольно точний запис. Справжні події та почуття підхопив та підніс до баладних романтичних висот порив молодого Юриного серця”.
Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу Яновському створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодшої генерації. Кожен з них може сказати про себе словами То-Ма-Кі: “ ...В мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. ... Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її".
Твір Ю. Яновського справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений роздумів талановитого художника слова про сенс земного буття, загадковість і велич душі людської, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього. Роман буквально рясніє місткими висловами-сонтенціями, афористичність яких дає змогу автору висловити, ствердити, перевірити власні естетичні принципи, творити власний художній кодекс. Наведемо деякі з них: “ ... Людина — натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає”. Або: “Радісна праця — ознака творчості".
Тема мистецтва розгортається в романі в кількох аспектах. Найперше ї ї репрезентують герої — То-Ма-Кі й Сен, тісно пов’язані з кіновиробництвом. Той же То-Ма-Кі міркує, як краще втілити вжиття задум книги спогадів; Генрі — один із його синів — письменник. І твори його “легкі , бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха”. Ці неординарні творчі особистості висловлюють своє розуміння мистецтва, і з багатоголосся їхніх міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, у творчості людина здобуває безсмертя. Автор не боїться говорити про муки творчості, розкриваючи процес роботи над сценарієм, про роль натхнення та інтуїції, про творчі злети людського духу. У цих міркуваннях є кілька посутніх моментів, я к і безпосередньо стосуються естетичних переконань самого Ю. Яновського. Він не любить літературних трафаретів, зокрема в зображенні моря, до якого так часто звертаються романтики: “Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами. Обов'язково над ним мусить літати чайка, що квилить-проквиляє, буревісники, що чують бурю, і кораблі з білими лоскутами парусів". А в розмові з Директором про майбутній фільм оповідач, особа якого асоціюється з автором, висловлює свої заповітні думки про майбутнє українського мистецтва, про його потенції і завдання: “Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри з і своєї землі — па землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами д ля того, щоб за співати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу?”
Слова “підняти якір свого корабля й поставити паруси” суголосні назві роману і несуть у собі символічний зміст. Як пояснює матрос Богдан, майстер корабля — це дерев’яна фігура над бугшпритом у формі вовка, лиса чи ведмедя, яка оберігає корабель від нещасть. Дл я вітрильника, спорудженого для майбутнього фільму, сам Богдан обрав майстром корабля жінку — юну Баджін, з якою колись перетнулася його жит єва доля. Такий сюжетний хід подій. А в підтексті вітрильник , клопітка праця над його народженням — це романтичн а поетизація прекрасного в людині, її поривання до гармонії з і світом і самою собою.
Тема жінки, тема кохання також звучить у романі досить потужно. Її епіцентром стає балерина Тайах, яка в минулому зазнала чимало розчарувань у стосунках із чоловіками. Ця зеленоока й золотокоса красуня випромінює таємничість і незбагненну привабливість. Вона опиняється в класичному “трикутнику” закоханих: То-Ма-Кі — Сев — Богдан. Якщоперші двоє — романтики, лицарі, то матрос Богдан — “реаліст”, як и й іронічно сприймає зауваження про те, що "жінку треба носити на руках”, бо, на його переконання, та “любить руку і повід”. То-Ма-Кі й Сев найбільше цінують дружні стосунки, у які “увійшла жінка повноправною серединою”. Сама Тайах духовно відроджується завдяки такому теплому й безкорисливому ставленню до себе, проте вона має гордість і не хоче почувати себе чиєюсь власністю: “Тепер — ви підняли мене з того місця, де я лежала при дорозі, загубивши людське обличчя, ви посадовили мене на корабель — дайте ж мені попливти, наставивши вітрила”. Чоловіча дружба (через жінку, через любов до неї) зазнає серйозних випробувань: То-Ма-Кі несподівано поранено внаслідок нападу, і Богдан підозрює в цьому запального Сева, я к швидко виявиться, безпідставно. Оспівуючи це ідеальне кохання, письменник змальовує, як прекрасне людське почуття будить у серці найчистіші поривання, мрії, приспані духовні сили. Як загадка з’являється на сторінках роману Тайах — яскрава, чутлива, незвичайна “авантюристка” — і так само зникає, бо не може пристати до жартівливої пропозиції Сева вибрати когось одного з а допомогою жереба. Можливо, вона віддала перевагу позбавленому ілюзій Богдану (такий сюжетний хід пропонує батькові Генрі). Імовірно, що Тайах стала вірною дружиною То-Ма-Кі та матір'ю його синів (“Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?”). Сторінки роману, присвячені, за висловом М. Бажана, «трикутнику почувань», вирують торжеством молодості, енергії, краси, щастям і творчістю.
У романі події зображено не в логічній послідовності, а в їхній розкутості, асоціативності. Взаємодіють різні часові площини, поєднав! спогадами, вставними новелами, передісторіями персонажів. Ю. Яновський особливу увагу приділяє типу оповіді. Так, То-Ма-Кі з висоти прожитих літ роздумує над важливими естетичними й морально-етичними проблемами. Де ліризує твір, надає йому довірливої т а щирої тональності. Оповідач звертається і до читача, і до природи. Він знає про перебіг подій і в минулому, і в майбутньому. Ці творчі знахідки органічно випливали з романтичного пафосу творчості письменника. Романтичне кохання, таємничі ситуації, романтичні конфлікти м іж любов’ю т а обов’язком,життям і смертю, екзотичні імена, наприклад, То-Ма-Кі Товариш Майстер Кіно. Герої письменника високодуховні, чисті, відкриті серцем.
Ю. Японський належить до покоління тих художників слова, я к і відкривали нові теми, шукали нові художні форми, йшли незвіданими шляхами. Свіжістю барв, глибиною обр азів, жанровим розмаїттям, високим духом романтики позначені кращі його здобутки в царині літератури.
[1, стр.80]