Біографія
- Деталі
- Категорія: Старицький Михайло
- Останнє оновлення: 28 вересня 2013
1840—1904 (Псевдонім Гетьманець)
Біографія
Писати Старицький почав ще в гімназії, та вперше твори його були надруковані в 1865 році (в „Ниві"). Перші його літературні проби — оригінальні поезії і переклади з чужоземних поетів—критика зустріла доволі суворо. Краще привітала вона його переклади з польської мови (з Міцкевича і Сирохомлі) і сербських народних пісень. Твори Старицького друкувались в „Ниві", „Правді", «Кіевской Старині», „Дзвінкові”, „Зорі", „Літ.-Наук. Вісти.” і альманасі «Рада». В 1873 році видав він „казки Андерсена".—В 1874—оперу «Різдвяну ніч» і „Байки Крилова. В 1875 р. переклад з Лермонтова «Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та важного крамаренка Калашникова» і „Сорочинський ярмарок» (по Гоголю).
В 1876 р. Старицький видав окремим збірником свої переклади сербських народних пісень, під назвою „Сербські Думи. Ці переклади, одзначаються красою і плавністю вірша і написані чудовою мовою, без тих «кованих» слів, за які так часто дорікали Старицькому. В 1881 р. він видав «Пісні і думи, з давнього вжитку». В якому були, між іншим, переклади побутових сербських пісень, переклади з Гейне, Байрона, Міцкевича, Сирокомлі, Некрасова і інш. В 1882 р. видав переклад «Гамлета», у 1883—1884 упорядкував і видав два томи альманаху «Рада», в 1885 році — оперетки: „Утоплена" і «Чорноморці». В 1890 — 93 р. видано в Москві два томи його драматичних творів під назвою „Малоросійській театр", а в 1908 р. видано в Києві окремим великим томом його „Поезії", збірник (оригінальних і перекладів) ліричних поезій і поем (Демон, Мазепа. Марина, солдатська мати; Morituri, Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника та одважного крамаренка Калашникова, Селянка, Фауст). Крім українських творів, Старицький написав (разом з дочкою — письменницею Людмилою Михайлівною Старицькою - Черняхівською) по російські роман—«Перед бурею»—з часів Хмельниччини. Більшість ліричних поезій Старицького написані на ідейно-громадянські мотиви і повні віри й надії в крашу долю українського люду. В тих поезіях автор кличе до єднання і спільної праці на користь рідного краю...
Старицький був одним з творців українського театру. Він кілька літ був антрепренером першої української трупи, яка складалась з найкращих артистів — Заньковеиька, Затеркевичева, брати Тобілевичі (Саксаганський, Садовський і Карпенко-Карий), Кропивницький, — і мала величезний поспіх не тільки в Україні, а і в Росії.
За своє життя він написав до 30 п’єс оригінальних і перекладних, з яких найкращі: „Не судилось", „Богдан Хмельницький", «Остання ніч». В драмі «Не судилось» змальований український народничеський рух. „Дійові особи в цій драмі", каже Костомаров: „змальовані дуже випукло, з ясними рисами, властивими, як особі кожного, так і околові, в якому вони живуть. Усі вони реальні і закінченні. Мова в усій драмі вірна і скрізь одповідав думкам". В „Останній ночі" гарно змальований тип ідеаліста з часів боротьби з поляками. Старицький, син дідича, родився в 1840 році в селі Кліщинцях Золотоношського повіту (в Полтавщині).
Вчився в полтавській гімназії, а потім в харківськім і київськім університеті. Український демократичний дух, що панував тоді в тих університетах глибоко захопив Старицького і розбудив в йому щиру любов до України і її, історично покривдженого, люду, яка не згасла в його до самої смерті.
Умер Старицький в Києві 14 квітня 1904 року.
Читати: комедію з народного побиту "По-модньому" on-line