Галли

Як і попередній вірш Олега Ольжича, поезія “Галли" — стисла, невелика за обсягом, тому наведемо її повністю:

О невмолимі скам’янілі дні.

Міцна рука над людьми і богами

...Чигає там, у сірій далині,

Лягає горами за нами.

Ми подолаєм знов. Ще не одні

Ним скоряться. Над все є вірна криця.

Та нам також судилося розбиться

Колись і десь об гори кам'яні.

Дослідники творчості Олега Ольжича справедливо відзначають, що його вірші мають два крила: публіцистичні, гострі, наснажені пафосом боротьби, і поезії, у яких віддзеркалились глибокі фахові знання та зацікавлення автора. Він поглядом ученого прозирає в товщу століть, намагається вловити дух та атмосферу суворого давнього життя, цієї передісторії людства, щоб знайти там проекції у сьогоднішній день, щоб силою і міццю історичного минулого гартувати й надихати сучасників.

Галли — давній народ, який жив переважно ця території сучасної Франції. Його визначальна ознака — кипуча енергія, відвага, бажання нових завоювань, потяг до незвіданих просторів. Їхня доба — доба формування молодих народів — нагадує "невмолимі скам'янілі дні". Ці метафоричні епітети розкривають сутність непривітної епохи, коли людину переслідували різноманітні і несподівані небезпеки, проте галли сміливо долають їх, ідуть вперед у передчутті нових земель, нових пригод. Автор відкриває завісу таємничості і загадковості над душею цього войовничого народу, над його прагненням уціліти, самоствердитися міццю “вірної криці”. Останні два рядки вірша — поетично-історіософський висновок про циклічність розвитку людства в часі, про закономірність життя і смерті. Усвідомлення того, що галлам “судилося розбиться колись І десь об гори кам'яні”, не зменшує їхньої відваги, я примножує її, наповнює душі поривом і дією. Саме такими прагнув бачити своїх сучасників Олег Ольжич.

• < Попередня
• Наступна >