Етюд про хліб
- Деталі
- Категорія: Драч Іван
- Останнє оновлення: 18 грудня 2012
Формат: txt
Термін «етюд» використовується у живописі, графіці, скульптурі на означення малюнка або картини, виконаних з натури. У літературознавстві це поняття теж фігурує в розумінні невеликого твору-замальовки.
За випуклими, живописними образами «Етюд про хліб» І. Драча справді нагадує полотно маляра: «яйце розіб’є, білком помаже, на дерев’яну лопату — та в піч», «на хмелі замішаний, видме груди. Зарум’янілий, круглий на вид». Проте в духовному просторі українців хліб — не просто смачна і поживна їжа, а символ міцної родини, гостинності, добробуту, самого життя. Численні приказки та прислів’я узагальнюють погляд народу на хліб як святиню: «Де хліб і вода, там нема голода»; «Риба — вода. Ягода — трава, а хліб усьому голова"; «Хліб та вода — козацька їда». Французький письменник Опоре де Бальзак, відвідавши Україну в середині XIX століття, писав, що вона — «рай земний», де він дізнався про 77 способів приготування хліба. Буденний процес випікання хліба перетворювався на урочисту, святкову подію.
І. Драч у дусі народних уявлень олюднює хліб, напоює твір зворушливими, теплими інтонаціями, які закорінені в спогадах про дитинство, матір, рідну оселю. Як сучасник 60-х років, епохи освоєння космосу, він уводить у твір космічну тему, зближуючи, здавалося б, різні, однак рівновеликі за масштабністю поняття:
…І тріскотітиме іскрами сажа —
Мініатюрна зоряна ніч.
Поет недаремно бачить зоряне небо в печі сільської хати, бо хліб — це «сонце пахуче», це основа «галактики» людського існування.
Художній простір вірша поступово розширюється: від печі до біленої хати, де відбувається таїнство народження хліба, від землі, яка щедро подарувала зерно, до глибин космосу. Цими художніми засобами І. Драч поетизує працю, хліб, матір.
Місткість вірша, як справедливо зазначає один із дослідників творчості І, Драча А. Ткаченко, зростає від того, що «в ньому безпосередньо не названо дійових осіб. А це... спонукає милуватися разом з ліричним героєм працею дорогої йому людини (певно ж, матері), теж не названої, бо й вона, як той хліб: їх можна не означувати словом, вони — у внутрішньому сприйнятті, ніби нарівні безпосередніх фізичних відчуттів».
[1]