Ще за життя Л. Глібова стали називати патріархом української літератури. Писати він почав з чотирнадцяти років. Будучи учнем у Полтавській гімназії, він написав понад ста поетичних творів і таємно від вчителів видав їх окремою книжкою під назвою «Вірші». Надалі Л. Глібов вже не уявляв своє життя без творчості. Поряд з роботою на посаді викладача Чернігівської гімназії, він з 1861 року видавав тижневик «Черниговский листок», в якому висвітлювалися питання історії України, друкувалися статті з самим наболілим проблемам суспільного життя. За «антиурядову пропаганду» газету закрили, а видавець-редактор Глєбов придбав ярлик «неблагонадійного», втративши роботу в гімназії. З цього моменту він повністю присвятив себе творчості. Його байки - самобутні, оригінальні, написані справжнім народною мовою - стали найціннішою частиною його літературної спадщини.

ГЛІБОВ Леонід Іванович (народився: 05.03 (21.02) 1827, помер 10.11 (29.10) 1893) - байкар,  поет, громадський діяч. Народився в селі Веселий Поділ (тепер село Семенівського району Полтавської області). Батько був управителем поміщицького маєтку. Закінчив Ніжинський ліцей в 1855. В 1856—58 працював вчителем на Поділлі в селі Чорний Острів, від 1858 викладач географії в Чернігівській гімназії. В той же час був на чолі редакції і видавав щотижневик «Черниговский листок» (1861—1863), що був згодом заборонений цензурою за друкування «неблагонадійних статей. Був активним учасником в організації недільних шкіл для малозабезпечених громадян. В 1863 поліція встановила над ним нагляд за зв'язок із членами народницької організації «Земля і воля», і цього ж року був звільнений з посад редактора та вчителя і змушений був переїхати з Чернігова до Ніжина. В 1867 повернувся в Чернігів, де до кінця свої днів завідував земською друкарнею. На громадсько-політичне становлення та літературну. діяльність Глібова вплинули його дружні стосунки з Марковичем, революційним народниками Андрущенком, Кибальчичем.

Перші літературні твори написані російською мовою і увійшли до збірки віршів, надрукованої у 1847. На початку 1850-х років Глібов почав писати українською мовою. Започаткував жанр поетичного фейлетону, практикував у жанрі поетичних роздумів та сатиричних поезій. Публікував свої твори в газетах «Черниговской газете», «Киевский телеграфг» , видавав книжки-метелики «Красный мотылек», «Удод» та інші. Створив кілька прозових творів «Лихач», «Просьолок», «Шурочка», і п’єси — комедію «До мирового», «Типические сцены с живыми картинами» та інші.Перша збірка байок, яка принесла Глібову широку популярність, була ним надрукована в Києві у 1863. Друга й третя вийшли друком у 1872 і 1882.

Глібов написав понад сто оригінальних байок, в яких він викривав та висміював державні порядки, із прихильністю описував життя простих трударів, негаразди в земських установах, критикував поміщиків та їхніх прислужників, у сатиричній формі відтворював широку панораму соціального життя в Україні. До літературного доробку належать і численні твори, написані для дітей. Поезії Глібова «Журба» («Стоїть гора високая»), «Вечір», «Пісня» («Летить голуб понад морем»),«Пісня» («Скажіть мені правду, добрі люди») покладені на музику і стали відомими українськими піснями та романсами.

Помер у м. Чернігів.

У смт Чорний Острів відкрито літературно-меморіальний музей-кімнату Глібова, у Чернігові на його могилі споруджено пам'ятник, на фасаді Ніжинського ліцею (тепер Ніжинський педагогічний інститут) встановлено меморіальну дошку.