Мати-й-мачуха
- Деталі
- Категорія: Міфи і легенди українців
- Останнє оновлення: 11 червня 2014
- Автор: admin
Це було дуже-дуже давно. Жили собі чоловік із жінкою у злагоді та любові. Милувалися своїми діточками. Поїхали якось вони в поле сіяти пшеницю. Засіяли. Жінка пішла до дітей додому, а чоловік залишився ще в полі. Десь узялася чорна хмара і на півдорозі почала мочити жінку дощем. Змокла бідна до ниточки. Пронизливий вітер пробрав її наскрізь. Увечері захворіла. Лежить, стогне, горить, як в огні. Діточки стали біля матері. Чоловік приїхав з поля. Думали, що полегшає. Аж полегшення немає. Тане жінка з кожним днем, як воскова свічка.
- Ой, не піднятися мені більше, Василечку мій любий! Помру я, видно. То не дай діточкам пропасти. Оженися... Та не бери сусідську вдову, бо вона не буде нашим дітям матір’ю. У неї і своїх доволі.
Та й померла. А чоловікові день прожити важко з дітьми. Не знайшов нікого, щоб у хаті лад дати. Посватав сусідську вдову. От вона й почала давати той лад. Поділила дітей на своїх і чоловікових, своїм усе, а сиротам — нічого, її діти нагодовані, одягнені, доглянуті, а чоловікові - голодні, холодні, у драній одежині.
Тільки сніг зійшов, сонечко пригріло, і вже мачуха вигнала чужих дітей грітися на сонці аж на берег річки. Посідали діточки в дірявих сорочечках, підняли голівки до сонця.
- Сонечко! Сонечко! Зігрій нам головочку!
Пожаліло їх сонечко і одягло їм на голівки золоті віночки зі свого проміння. Віночки зігріли своїм теплом діток.
Почула через деякий час про це мачуха, прибігла до річки і питає:
- Де ви взяли такі віночки?
- Нам сонечко дало, - відповіли чоловікові діти. Заздрісна мачуха вбігла в хату та до своїх дітей:
- Беріть ковдри та мерщій біжіть на берег річки. Нехай сонечко вам подарує золоті віночки!
Та сонечко тільки спалило утеплений верх ковдри. Хмара закрила сонце, подув холодний вітер з морозом. І діти злої мачухи стали холодні, як лід, аж позеленіли. Мороз заморозив мачушиних дітей. І залишилися на берегах річки жовті квіти, а поміж них - зелені листочки. Жовті квіти — то діти матері, а зелене листя - це з мачушиних дітей тільки ковдри залишилися.
Жовто-золотисті квітки цієї рослини виростають навесні раніше від листя, на ніжках у них тільки блідо-зелені лусочки. Широке листя, як знаєте самі, з’являється пізніше, його верх - зелений, притулиш до лиця - холодить, а спід - білий, при дотику здається теплішим. У народі звуть ще цю рослину підбіл, бо листя під сподом біле. Хто перший, хто останній назвав цю рослину мати-й-мачуха — сказати важко.