Breadcrumbs

Ви тут: HomeСвітова літератураСтатті з зарубіжної літератури Сміхова стихія роману «Дон Кіхот» Сервантеса

Сміхова стихія роману «Дон Кіхот» Сервантеса

План:

  1. «Дон Кіхот» — роман-пародія на лицарські романи.
  2. Комічні сцени переходять у серйозне сприйняття дійсності.
  3. Автор наділяє розумом і філософськими порадами не аристократію, а дрібних дворян і селян.
  4. Світлі, гуманні ідеали роману.

На яку б тему і в які часи не був написаний твір, він обов'язково відображатиме думки автора з приводу сучасної йому доби, його почуття і мрії щодо удосконалення суспільного життя й самої людини.

У своєму романі Сервантес використовує сатиру. В романі імітується творча манера авторів лицарських романів, у центрі яких обов'язково мав бути лицар, що здійснює подвиги в ім'я слави та дами серця.

«Дон Кіхот» Сервантеса — роман-пародія, сатира на розповсюджені лицарські романи. Твір містить усі формальні компоненти, з яких складається лицарський роман: мандрівний лицар, його зброєносець, пригоди й «подвиги» героя, «прекрасна дама серця». Автор відверто пародіює сцену посвячення в лицарі, витончено-ввічливий етикет лицарського служіння дамі, сонети та посвячення.

Засудження лицарських романів міститься і в численних міркуваннях самого письменника. Висміюється нестримна фантазія, безглузда вигадка, захоплення описом екзотичних історій. Обурюють автора і мовна витіюватість, декоративність, надумана образність лицарської прози.

Комічних сцен більше на початку роману А потім посилюється серйозність оповіді. Дон Кіхот поступово втрачає риси божевільного і стає мудрою людиною, звичайно, коли він говорить про життя, а не про лицарство. Такий прийом набуває символічного значення, і саме життя розбиває ілюзії героя, доводить їхню недосконалість.

Героєм твору став не багатий аристократ, а збіднілий ідальго, тому що письменник засуджує спосіб життя аристократичної верхівки, шукає здоровий глузд і здорові сили у середовищі дрібного дворянства та селян, вважаючи їх здоровим ядром нації. Ось чому природним розумом наділений Санчо Панса, а мудрі, філософські поради автор вкладає не в уста багатія, а Дон Кіхота.

Зі сторінок роману видно, що автор — гуманіст за переконанням, любить людину й прагне донести до читачів свої ідеали. Для цього він використовує образ дивного, але порядного збіднілого ідальго. Дон Кіхот розумів, що у світі панують твердий розрахунок, брехня, лицемірство. Світлі, гуманні ідеали потрібні, але їх треба усвідомлювати й боротися за них іншими способами.