Французький героїчний епос

Французька література є дуже бідна аж до кінця 11 ст. До нас дійшли тільки нечисленні життя святих з 9, 10 і 11 ст.. Та починаючи з 11 ст. впродовж трьох століть процвітає багата епічна творчість. Таким чином наша література, подібно як старогрецька й латинська, починається епосом ». Ці епічні поеми називають історики літератури « героїчними піснями ». Вони мусіли існувати від початку 11 ст., але найстарші відомі нам пісні походять щойно з кінця 11 або початку 12 ст. Хоч у цих піснях невідомі автори представляють події й особи з 8 і 9 ст., то герої, що виступають у них, нагадують лицарів 12 ст. Найстарші героїчні пісні поділені на т.зв. laisses, себто строфи з нерівною кількістю рядків. Нема в них рими, а є т.зв. асонанс, зн. тотожність самого тільки наголошеного голосного звуку в останньому слові кожного рядка, без жадної тотожності приголосних звуків. Мандрівні поети чи співаки, т.зв. жонґлери, ходили від замку до замку, від міста до міста, і рецитували та співали ці героїчні пісні. При тому акомпаніювали собі на інструменті з трьома струнами, прототипові скрипки.

Героїчні пісні були такі популярні, що різні рецитатори й поети почали перероблювати їх, зміняючи при тому форму, а часто й зміст поеми. С початку були вони призначені тільки для слуху, але, починаючи від 13 ст., їх перероблювали для читання. Впроваджено риму, а в 15 ст. почато перероблювати ці пісні-поеми на повісті, зовсім зміняючи характер цих творів, бо впроваджено до них чарівників, потвори, казкові країни і т.п. У 17 ст. видавано ці повісті для найширших кругів читачів. Французькі романтики 19 ст. звернули увагу загалу на цю середньовічну літературу і зацікавили нею читачів.4 Одначе літературні критики відкрили тоді оригінальні героїчні пісні та почали їх студіювати й видавати. Знову зросло зацікавлення тими середньовічними епічними поемами, і воно триває до сьогодні.

Як постали героїчні пісні?

Учені досліджують цю проблему вже понад сто років і висувають різні теорії. В загальному, героїчні пісні можна вважати «за діло одного лиш поета (індивідуалізм) або за діло багатьох поетів, що наступали один за одним (традиціоналізм)» Ґастон Паріс, ідучи за романтичною теорією про германське походження епопей, розвинув т.зв. теорію кантилен.® Це мали бути короткі ліричні або лірично-епічні пісні, складені самими воїнами, учасниками описуваних подій, та передаванні усно з покоління в покоління. Від кінця 10 ст., твердив Ґ. Паріс, мандрівні співаки й поети почали переробляти ці кантилени на епічні поеми, героїчні пісні, та при тому розширили їх і зорганізували довкола якоїсь події чи особи.

Проти тієї теорії постання героїчних пісень виступили різні учені, які твердили, що епопея не є безіменною народною поезією, а ділом одного поета.7 Найважнішим оборонцем індивідуалістичної теорії був французький учений Жозеф Бедіє. Він відкинув думку, що поетичний твір може бути наслідком колективних, анонімних, народних сил, а прийняв думку, що епопея є тільки наслідком праці якогось одного поета. Він пише: «На початку був шлях, прикрашений святинями; перед героїчною піснею була локальна легенда, церковна легенда ».
Він твердив, що паломникам, які йшли на прощу до якогось святого місця 10 і відпочивали в монастирі або церковній гостинниці, місцеві монахи чи духовні особи показували пам’ятки, правдиві або видумані, по різних героях 8-10 ст. (саркофаґи, написи, зброю і ін.) і розказували оповідання, зв’язані з ними. Ці оповідання, твердив Бедіє, ширилися здовж даного шляху, до них додано різні деталі, і так постав епічний матеріал, з якого індивідуальний поет створив в 11 ст. цілу епічну поему, героїчну пісню.

Ця теорія спочатку захопила всіх, але за якийсь час і її почали критикувати. Наприклад А. Пофілє, хоч сам схильний до індивідуалізму, відкинув її і ствердив: «На початку був поет», не поема постала з місцевих придорожніх леґенд, а навпаки, ці легенди постали на основі героїчних пісень, створених поодинокими поетами. Доказував він це тим, що перед 1100 роком (це правдоподібна дата постання «Пісні про Роланда») придорожні святині на шляху до якоїсь відпустової місцевини не знають нічого про різні легенди, написи, пам’ятки по героях; а записують ці речі щойно після тієї дати.

Деякі учені досліджували можливість впливу латинських письменників на постання французьких героїчних пісень, але без успіху. Інші писали про германські впливи, ще інші піддержували теорію індивідуалізму чи традиціоналізму. Іспанський учений Підаль, прихильник традиціоналізму, висунув твердження: «На початку була історія». Він твердить, що «епопея це не поема з історичною тематикою, але поема що, виконує високу політично-культурну місію історії ». Народ бажав знати важні події, сучасні і минулі, пише він. І поет записував ту історію у формі пісні, призначеної для всіх тих, що не розуміли історії, написаної латинською мовою і прозою. Це була співана історія, що постала тоді, коли поезія була ідентична з історією, коли ще ніхто не писав французькою мовою, що народжувалась до власного життя. Ця співана історія протиставилась історії, писаній латинською мовою, яку записували духовники, і вона існувала паралельно з нею. Ті часи, від 8 до 10 ст., Р. Менендес Підаль називає «героїчною епохою » в історії французького народу, зн. епохою, « в якій народ, що знаходиться на початковому ступені культури з малою різницею між освіченими і неосвіченими класами, …відчуває потребу історичного усвідомлення, …і утривалює при допомозі вірша й співу свою історію».

Цей дуже описовий спів, твердить далі іспанський учений, подавав вістку про якусь історичну подію. З бігом часу описовий, фактичний елемент у цій співаній історії поволі зникав, а на його місце приходило щось нове, видумане, і так, еволюційно, постала героїчна пісня. Коли минула героїчна епоха (8-10 ст.) поети почали повторювати й переробляти пісні минулих часів та додавати до них нові особи, нові події, що не мали нічого спільного з історією. У випадку ««Пісня про Роланда»» наприклад, різні поети, протягом 11 ст., додавали до першої пісні про цього героя епізоди зв’язані з Бланкандреном, Пінабелем, Баліґантом, щоб викликати більше зацікавлення слухачів. Це саме діялося і після 1100 року, зн. після постання Оксфордського тексту «Пісні про Роланда», коли різні поети додавали епізоди, яких нема в Оксфордському рукописі, коли на місце асонансу впровадили риму. Ті оповідання про події минулого, що постали колись як історія чи історична вістка, далі відігравали роль історії, бо народ уважав їх за історичні твори. Це і є причиною того, що героїчні пісні втішалися величезною популярністю серед слухачів, опісля серед читачів. Отже, на думку іспанського ученого, « Пісня про Роланда » це не твір одного автора, а багатьох, що творили на протязі кількох століть, це твір французького народу.

До нас дійшло приблизно сто героїчних пісень що постали між 1050 і 1150 роком. їх ділимо на три групи, т.зв. циклі, а саме:
1. Королівський цикль, або Цикль Шарлеманя, в якому центральною постаттю є Карло Великий. «Пісня про Роланда» належить до тієї групи.
2. Цикл Ґарена де Монґлян, якого головним героєм є Ґійом д’Оранж, правнук Ґарена, при кінці 8 ст.
3. Цикл Доона де Маянс, в якому поети розповідають у різних піснях про бої феодальних лицарів, чи то одних з одними, чи з королем.

• < Попередня
• Наступна >