Єгипетські міфи про початок світу не є єдиною цілісною розповіддю. Одні й ті самі міфологічні події зображуються по-різному. І боги виступають у різному вигляді. Цікаво, що при безлічі космогонічних сюжетів, які пояснюють створення світу, надзвичайно мало уваги приділяється створенню людини. Давні єгиптяни вважали, що боги створили світ для людей. Вони обмежувалися переконанням, що людина зобов’язана своїм існуванням богам, які чекають від неї вдячності за це. Це розуміється дуже просто: людина повинна вклонятися богам, будувати й утримувати храми та регулярно здійснювати жертвоприношення.

Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творцем бога сонця Ра, ототожнюваного з іншими богами — творцями Атумом і Хепрою («Атум» — «Досконалий», «Хепра» — «Той, хто виникає» або «Той, хто призводить до виникнення»). Атума зазвичай зображували у вигляді людини, Хепру у вигляді скарабея, а це означає, що його культ виник у той час, коли Богам надавали вигляд тварин. Як уособлення висхідного Сонця, він був тотожний Атуму — сонцю, що заходить, і Ра — сонцю, що світить удень. Вигляд скарабея, що йому надається, був пов’язаний із переконанням, що цей жук здатен відтворюватися сам по собі, звідси його божа творча сила. А вигляд скарабея, що штовхає свою кулю, вказав єгиптянам образ бога, що зміщує сонце на небі.

Міф про створення світу Атумом, Ра і Хепрою відтворений у «Текстах пірамід». Згідно із ними, Ра-Атум-Хепра створив себе сам, виникнувши з хаосу. Нун, або Першоокеан, зображався зазвичай як неозорий предвічний водний простір. Атум, що з’явився з нього, не знайшов місця, на якому йому можна було б утриматися. Тому він у першу чергу створив пагорб Бен-Бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепра розпочав створення інших космічних богів. Оскільки він був один, богів йому довелося народити самому. Так були створені земля і правлячі нею божества — Шу (Повітря) і Тефнут (Волога). Від них пішли Геб (Земля) і Нут (Небо). Вони у свою чергу породили двох богів і двох богинь: Осіріса, Сета, Ісіду і Нефтиду. Так виникла Велика Дев’ятка богів — Геліопольська Еннеада. Ця версія створення світу не була єдиною за єгипетською міфологією. За одним із міфів, творцем людей був, наприклад, гончар — бог Хнум, що представлявся у вигляді барана, який створив їх із глини.

У Мемфісі (це найбільший політичний і релігійний центр Давнього Єгипту, одна із столиць) включили у свій міф про створення світу багатьох богів, що належали різним релігійним центрам, і підпорядкували їх Пта як творцеві всього: світ і боги створені виключно думкою та словом.

Іноді небесне склепіння мало вигляд корови з тілом, укритим зірками, але існували ще вірування, згідно з якими небо — це водна поверхня, небесний Ніл, за яким вдень сонце обтікає землю.

Під землею теж є Ніл. По ньому сонце, спустившись за горизонт, пливе вночі. Ніл, що протікає по землі, втілювався в образі бога Хапі, який сприяв врожаю своїми благодійними розливами. Сам Ніл також мав добрі та злі божества в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т. п. Родючістю полів відала богиня — володарка засіків і комор Рененутет, яку вшанували в образі змії, що з’являється на полях під час жнив, спостерігаючи за ретельністю збирання врожаю. Врожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї.

Ра (Ре) в єгипетській міфології — бог Сонця, втілений в образі сокола, величезного кота або людини з соколиною головою, яка увінчана сонячним диском. Він був батьком Уаджит, кобри Півночі, що захищає фараона від палючих променів сонця. Згідно з міфом, удень благочинний Ра, освітлюючи землю, пливе небесним Нілом у барці Манджет, увечері пересідає в барку Месектет і в ній продовжує шлях підземним Нілом, а вранці, здолавши в битві змія Апопа, знову з’являється на обрії.

Деякі міфи про Ра пов’язані з уявленнями єгиптян про зміну пір року. Весняний розквіт природи сповіщав повернення богині вологи Тефнут, що вогненним Оком сяє на лобі Ра, і її вступ у шлюб із Шу. Літня спека пояснювалася гнівом Ра на людей. Згідно з міфом, коли Ра постарів, а люди перестали його поважати і навіть «замислили проти нього зло», Ра негайно зібрав раду богів на чолі з Нуном (Атумом), на якій було вирішено покарати рід людський. Богиня Сехмет (Хатхор) в образі левиці вбивала і жерла людей доти, поки її хитрістю не вдалося напоїти червоним ячмінним пивом. Сп’яніла богиня заснула й забула про помсту, а Ра проголосив своїм намісником на землі Геба, піднявся на спину небесної корови й звідти продовжував правити світом. Давні греки ототожнювали Ра з Геліосом.

Бог-творець. Відомо кілька міфів про Ра, збережених у різних релігійних збірниках і численних гімнах, в спеціальному папірусі Туринського музею, а також написах на стінах гробниць царів XIX–XX династій Нового царства. У них Ра виступає сином первісного хаосу Нун, що перебуває в ньому разом із божествами стихій до створіння. Потім він, «величніший, ніж той, хто народив його, давніший, ніж був народжений», вийшов із Н ун на тому місці, де згодом виникло місто Великий Гермополь, і там, після перемоги над силами мороку, своїм словом наказав засяяти світлу з квітки лотоса. Потім Ра створив із себе богів Шу і Тефнут, від яких народилася нова пара, Геб і Нут — земля і небо, батьки Осіріса, Ісіди, Сета й Нептіди. Дев’ятеро цих божеств склали Геліопольську Еннеаду, на чолі якої стояв Ра. Існували також інші міфи творіння, пов’язані з Р а: згідно з одним із них, Ра з’явився на світ з яйця, яке зніс гусак Великий Гоготун; згідно з іншим, Ра з’явився зі сходу в образі Хепри — жука-скарабея, що котить перед собою Сонце; нарешті, ще один варіант цього міфу оповідає, що Ра в образі сокола (або кобчика) спустився на Землю, давши початок суші.

Верховний бог. Згідно з міфами, після створення світу Ра царював над ним подібно до фараона, і цей час був золотим віком людства. Таким чином, всі наступні правителі Єгипту вважалися земними втіленнями або синами Ра. Ра міцно тримав весь світ у своїх руках завдяки магічній силі свого таємничого імені. Однак, коли Ра постарів і його кістки перетворилися на золото, його премудра правнучка Ісіда хитрістю випитала в нього це ім’я, наслідком чого була непокора людей.

Ра і Сехмет. Розсерджений тим, що люди перестали підкорятися йому, Ра зважився винищити весь рід людей і наслав на нього богиню Сехмет у вигляді левиці, яка справила страшне побиття: люди стали тонути у власній крові. Ра прийшов в жах від погрому і, зглянувшись, урятував другого дня уцілілих людей, напоївши Сехмет напоєм із крові та пива. Однак невдячність людей все ж засмутила Ра, і він вирішив піти від них на небо на спині богині неба Нут, яка набула вигляду корови. Люди покаялися і стали проводжати Ра, виявивши готовність боротися з його ворогами, й заснували на його честь культ. Наступниками Ра стали його діти, Шу і Тефнут, спадкоємцями яких стали Геб і Нут.

Борець із силами темряви. Навіть віддалившись на небо, Ра не перестав опікуватися землею. Тому єгипетська міфологія пояснювала рух сонця по небу таким чином: Ра в супроводі інших божеств щодня виїжджає зі сходу в денний барці, щоб освітлювати землю, і через 12 годин пересідає в нічну барку, щоб протягом 12 нічних годин осявати підземний світ.

У потойбічному світі Ра щоночі зустрічався віч-на-віч з Апопом — жахливим велетенським змієм, злим демоном темряви, що намагався проковтнути сонце і назавжди позбавити світ його світла. Апоп був протилежністю Маат, божественної справедливості Ра, і символізував зло, хаос, руйнування та іноземне ярмо. Тому щоночі Ра в образі рудого кота за допомогою кількох інших богів, зокрема Баст, Серкет і Шу, перемагає Апопа, щоб знову битися з ним наступної ночі.

Після перемоги над чудовиськами мороку Ра відвідує богів і небіжчиків, які отримували від нього наділи землею і вважалися його підлеглими. Кожен із них міг споглядати його лише одну годину на добу, а особливі обранці мали щастя проводити із променистим богом весь час, пливучи з ним в сонячній барці.

Ця доля вважалася бажаною для всякого благочестивого єгиптянина; звідси безліч гімнів на честь Ра і його зображень на надгробках часів Нового царства. Гімни, присвячені Ра, що подорожує царством Осіріса (потойбічним світом), потрапили до «Книги Мертвих»; крім того, до нас дійшли 75 величань на честь Ра в гробницях Рамесидів — фараонів 20 династії. Невеликі пірамідки, на кожній із чотирьох граней яких зображено сонячну барку в різні часи доби й під уклінним зображенням покійного написано молитви Ра, мали полегшувати постійне перебування в потойбічному світі.

За переказом, єгипетський бог Апоп щоночі випиває з Нілу усю воду, щоб світлий бог Ра застряг серед мулу на своєму човні. Єгиптяни, щоб показати усю свою відразу до Апопу, зображували його у вигляді жахливого змія і наділяли його усіма найжахливішими якостями, які тільки існують.

Між Апопом і Р а постійно йде боротьба, і не на життя, а на смерть. Тому так багато малюнків, на яких зображені сцени битви між цими богами. У боротьбі зі Злом, тобто з а попом, богові Ра допомагають й інші боги.

Навіть Сет, який теж вважається богом пітьми і чорноти, допомагає побороти злісного змія. Єгипетські боги Апоп і Сет — це дві міфічні істоти, які загрожують стабільності усього сущого, тому з ними в постійній конфронтації боги Добра і Світла. Але єгипетський бог Апоп вічний — адже він явився зі всесвітнього хаосу, з вічності, з нічого. Тому і на Землі він залишиться навіки, живлячись результатами своїх руйнувань і продовжуючи сіяти вселенський жах.

Особливість культу Апопа в тому, що єгиптяни не поклонялися йому, а створювали ритуали на захист проти нього. Розроблені ритуали і магічні заклинання згадуються в «Текстах пірамід», «Книзі Мертвих», «Текстах Саркофагів».