Як брати скарб шукали

Жив колись на світі старий дід. Усе життя тяжко працював, мав на обліку кожен мідяк свого мізерного прибутку, тож і зумів виростити трьох синів. Шкода лише, що не навчив їх працювати і господарювати так, як сам це робив. От і виросли його сини ледацюгами. Кожен з них тільки й думав про те, як би свою роботу на когось іншого перекласти. Проте всі вони дуже боялись батька і не сміли йому перечити. Саме тому й тримались на світі, обробляючи яких півдесятини землі.

Та сталося так, що батько заслаб. Чи то хвороба його здоров’я підточила, чи старість непомітно підкралась. Хоч як старалися сини поставити батька на ноги, але йому з кожним днем ставало дедалі гірше та гірше.

Відчуваючи близьку смерть, батько все більше думав про своїх непутящих синів. «Як вони без мене житимуть? Чи зуміють і далі обробляти землю, чи зовсім занехають її? Що тоді з ними буде?» Ні вдень ні вночі не давали йо му спокою ці турботи. І вирішив він дати синам заповіт. Покликав їх якось надвечір до себе та й каже:

—   Ви знаєте, як важко працював я все життя, тож і надбав три великих горшки срібних зливків. Я закопав їх на нашому полі. Після того як помру, відкопайте, і вистачить того срібла на все ваше життя.

Минуло кілька днів, і старий помер. Поховали сини батька і взялися шукати срібло. Усі троє працювали не шкодуючи сил. Прокидались, ледь світати починало, і лягали, коли вже місяць та зорі сяяли на небі. Але й уві сні не мали спокою: нерідко їм снилися величезні горшки з блискучим сріблом і розкішне безтурботне життя...

Копали вони день, другий, цілий місяць. Перекопали землю на всьому йолі, але, окрім каміння та уламків черепиці, нічого не знайшли.

Образилися сини на батька за те, що той вчинив такий злий жарт над ними. Але земля після цього була скопана, як ніколи, тож, порадившись, брати вирішили засіяти її пшеницею.

Через тиждень пішли дощі, пшениця зійшла і почала рости, мов із води. Настали жнива. Урожай на полі братів був небачений. Пшениця стояла стіною вище людського зросту. Почали жати та молотити, а зсипати нікуди: всі лантухи, що були в господарстві, засипали, а зерна на току все ще повно. Довелося до сусідів звертатись.

—  Чому це в нас так уродило цього року? — не переставали дивуватись брати.

Нарешті найкмітливіший з них зробив висновок:

—  Минулі роки ми копали землю абияк, а цього року майже на аршин завглибшки все перевернули. Як же не вродити після цього?

Аж тепер брати зрозуміли, що батько й не думав їх дурити. У землі і справді лежить срібло, слід тільки добре попрацювати, щоб воно опинилося в твоїх руках.

Без чого людині не обійтись

равда це чи ні, але жив колись у невеликому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять років, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погладив його висхлою рукою по голові й сказав:

Мені вже, певно, небагато залишилося жити, гож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись?

Заливаючись гіркими слізьми, хлопець мовив у відповідь:

—  Без грошей, тату. У багатих повно золота та срібла, тому вони і їдять смачно, і одяг гарний носять. Ніхто краще за них не живе.

—  Ні, синку,— похитав головою батько,— не вгадав. Не в грошах справа. Гроші у багатіїв нечесно нажиті, вони їх у простих людей відібрали. Та настане такий час, коли народ прожене всіх глитаїв, і ніякі гроші їх не врятують.

—  Тоді без рису та пшениці. У людини досить сил, щоб і ноле орати, і хліб жати, і хмиз у горах збирати лише тоді, коли вона сита...

Батько знову похитав головою:

—  Рис та пшениця, безперечно, дуже потрібні людям, але й без них можна на світі прожити.

«Без чого ж тоді людині не обійтись?» — замислився син. Думав довго, але чогось путнього так і не зміг придумати.

Синку,— зрозумівши, що той неспроможний розгадати цієї загадки, звернувся до нього батько,— я скоро помру і залишу тобі у спадок оцю стару хатину, латаний-перелатаний одяг та трохи збіжжя. Такої спадщини тобі надовго не вистачить, тож доведеться покладатись лише на свій розум та руки. Кмітливий розум та вправні руки — ось що найпотрібніше людині! Саме вони дадуть тобі змогу і дім новий зм}фувати, і одяг ошатний справити, і їсти щодня смачно!

Поховав хлопчина батька і почав жити тим, що йому від батька у спадок дісталося. Надумали якось його сусіди нову хату ставити. Прийшли до хлопця й кажуть:

— Допоможи нам, брате, цеглу та черепицю носити. Ми в боргу не залишимось. Коли твоя хата розвалиться і ти надумаєшся нову будувати, ми тобі теж допоможемо.

«Навіщо мені їхня допомога, адже в мене самого кмітливий розум і вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусідам. Настала осінь, і сусіди вирішили пошити собі новий одяг. Прийшли вони до хлопця та й кажуть:

—  Допоможи нам, брате, полотно покрохмалити. У тебе теж одяг порвався. Шитимеш новий, ми тобі також допоможемо.

«Навіщо мені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусідам. Настала весна, і сусіди заходилися готувати поле до посіву. Прийшли вони до хлопця й кажуть:

—  Допоможи нам, брате, поле виорати. Коли ти засіватимеш своє поле, ми тобі допоможемо.

«Навіщо мені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і знову відмовився допомогти сусідам.

Та ось одного разу налетіла на село страшна буря. Вітром розвалило хлопцеві хату, одяг від страшної зливи перетворився на лахміття, сором таке дрантя і на тіло натягувати. Та й збіжжя на той час у нього вже зовсім вичерпалося. Тоді він склав руки, задер голову до неба і почав молитись:

—  О небо! Маю я кмітливу голову і вправні руки. Тож дай мені таку хату, яка б ніколи не розвалилася: такий одяг, який би ніколи не зносився; стільки збіжжя, щоб мені вистачило на все життя!

Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. Тоді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою помилку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!

• < Попередня
• Наступна >