Breadcrumbs

Ви тут: Home Світова література Японські народні казки Як собака перетворився на чайник

Як собака перетворився на чайник

Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.

—  Чуєш, старий, треба щось купити на свято,— сказала баба.

—  Та треба...— відповів дід і подався до міста.

Але грошей у нього не було, тож повертався він додому ні з чим, нарікаючи на гірку долю. Коли це на гірському путівці трапився йому танукі,— єнотоподібний собака.

—  Гей, чоловіче, чого зажурився?

—  Як же мені не журитися, коли в кишенях вітер гуляє, а надворі

холодно? — відповів засмучений дід.

—  Я тобі допоможу: перетворюся у чайник, а ти продаси його настоятелеві храму.

—  А хіба таке може бути? — недовірливо спитав дід.

—  Може. Продаси мене за три ріо.

—  Ну що ж, хай буде по-твоєму,— погодився дід і пішов з танукі до храму.

Перед самими воротами храму танукі раптом перетворився у золотий чайник. Старий загорнув його в хустину і поніс продавати настоятелеві.

—  Отче, я приніс дивовижну річ! Золотий чайник.

—  Що, що? Ану покажи!

Настоятель заходився обмацувати чайник, а потім клацнув по ньому пальцем:

—  Непогана штука. Скільки просиш?

—  Три ріо.

«Мабуть, такий чайник цього вартий»,— вирішив настоятель і заплатив дідові гроші.

—  Чуєш,— звернувся згодом настоятель до послушника,— я збираюсь сьогодні ввечері готувати чай у новому чайнику. Вишаруй його гарненько.        *

—  Слухаю.

Послушник мерщій поніс чайник до криниці й заходився чистити його щіткою.

Аж ось почулося:

—  Повільніше три, а то шкіру на мені обдереш.

Приголомшений послушник кинув чайник і побіг до настоятеля.

—  Святий отче, сталося диво: чайник заговорив!

Та що ти кажеш! Це він так дзвенить. Взагалі дорогий чайник від легкого дотику руки видає мелодійні звуки,— переконував настоятель.

—  Але ж я добре чув, як він сказав: «Шкіру на мені обдереш».

—  Це тобі причулося. Як вишарував його, то накип’яти води для чаю.

Розгублено похитуючи головою, послушник налив у чайник води й підвісив над вогнем.

—  О-о-о-ой!..— почувся зойк, і чайник закрутився дзигою.

Послушник зовсім сторопів:

—  Святий отче, послухайте! Чайник коверзує!

«І що цей послушник знову белькоче?» — подумав настоятель і, буркочучи собі під ніс, підійшов до вогнища.

Раптом у чайника з’явилися спочатку передні лапи, потім задні й нарешті хвіст. Настоятель і послушник не встигли змигнути очима, як він перетворився у собаку і, збивши хвостом пилюку, дременув надвір.