Озеро Залиш

Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, а тому на його березі завжди сиділи рибалки.

Та от дивна річ: коли ввечері вони збиралися додому, звідкілясь лунав голос:

—  Залиш! Залиш!

Голос наганяв на рибалок такого страху, що вони залишали снасті та улов і тікали додому. Ось чому люди назвали це озеро Залиш.

Якось чоловік на ймення Міцудзаемон, вирушаючи на рибалку, сказав:

—    Хоч би скільки мені кричали: «Залиш!» — я не послухаюсь! Цілісінький день не клювало; лиш надвечір Міцудзаемону пощастило витягти кілька рибин.

«Ну, тепер час і додому»,— подумав він і підняв кошичок з рибою. Аж тут, наче з-під землі, пролунало:

—  Залиш! Залиш!

—  А чого це я маю залишати рибу, якої сам наловив? — вигукнув Міцудзаемон.

По дорозі додому він зустрів вродливу молодицю,

—  Пробачте, ви не продали б мені трохи риби? — спитала вона.

—  Не можу. Хочу вернутися додому з гостинцем,— непривітно відповів Міцудзаемон.

Обличчя в молодиці посуворішало.

—  Тож не продасте? — знову спитала вона.

—  Не продам! — відповів Міцудзаемон і подався додому.

Гей, жінко, подивись-но на мій улов! — похвалився він і помахав кошичком.— А знаєш, я оце зустрів якусь сердиту молодицю.

—  Яку? — спитала жінка.

Кажу ж тобі — сердиту. Вимагала, щоб я продав їй риби.

Може, таку? — Жінка повернулася до нього обличчям і вигукнула: — Залиш!

То була молодиця, з якою він недавно здибався.

—  Ой, це ти?

Міцудзаемон упав непритомний.

Через якийсь час він прийшов до тями і побачив, що він не вдома, а в лісі, глухому й темнющому. Снастей і риби мовби й не було.

• < Попередня
• Наступна >