Breadcrumbs

Ви тут: HomeУкр. мова та літератураПозакласні заходи Сценарій заходу "Сіяє зірочка Тараса на українськім небосхилі"

Сценарій заходу "Сіяє зірочка Тараса на українськім небосхилі"

Attachments:
Download this file (ssh_no_3_m._nikopol_scenariy_zahodu_siyaje_zirochka_tarasa_na_ukrajinskim_nebosh)Скачати [ ]14 kB

Автор: Куцевол Г.Г., Лебідь Ф.В., вчителі української мови та літератури КЗ "НСЗШ № 3"

Розробка позакласного заходу рекомендована для вчителів та учнів 5-7-х класів з метою кращого ознайомлення з життям Великого Кобзаря та заохочення учнів до інсценізації літературних творів, винесених для позакласного читання.

Ведучий. Весна - весняночка... Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні Пророка. Ім'я йому дала рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

На сцену виходить мати Тарасика в укр. одязі з лялькою на руках, сідає на стільчик, колише дитину, наспівує:

Даю тобі, мій синочку,

Тарасику любий,

Щире серце, карі очі і чорнії брови

Дай же йому, Божа Матір,

Тії благодаті,

Всього того, чого матір

Не зуміє дати.

Пісня:

Люлі, люлі, мій синочку,

Зроблю тобі колисочку –

Мальовані бильця,

Срібні колокольця.

Та новую колисоньку.

Будуть гулі прилітати,

Будуть вітри повівати,

Колисоньку колихати.

Колишся, колисонько,

Засни, моя дитинонько.

Ведучий. Коли маленькому Тарасові виповнилося два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство поета.

Тарас і мати. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?       

Мати. Так, мій синочку, правда.

Тарас А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це, коли людина на світ приходить. Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, іі свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся.

Ведучий. Ріс хлопчик мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали «малим приблудою».

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.

Тарас. Ти взяла мене,маленького, за руку  

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку 

- Учися, серденько, колись 

З нас будуть люде, - то сказала

Ведучий. Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарас.

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Невдовзі, після смерті матері помер і батько. Його смерть приголомшила малого Тараса.

Тарас.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми

Мов мишенята....

Ведучий. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду.

Читець (вірш "Мені тринадцятий минало").

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш,

ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І розмалюєш нашу хату

Тарас. Еге ж. А всі кажуть що я ні на що не здатний. Ні, я буду таки малярем.

Ведучий

Дотримав слова Тарасик. Став видатним художником і поетом,

і талант свій присвятив

рідній Україні, співвітчизникам.

Він - дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

Учні читають власні вірші про Шевченка

Діти:

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

 Для тебе вірно б’ється

Те серденько дитяче,

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять Їхні діти.

Голос дяка: «Тарасе! Чуєш, Тарасе!..» (Пауза. З дверей показується в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.)

Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема... Тарасе! (Витягує з - під стріхи різку). Давно тебе потчевал... (Береться за живіт). Утроба, аки геєна огненна.

(Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий в полотняній сорочці, куценьких штанях.)

Дяк. З'явився, приблуда... Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!

Тарас (ставлячи цеберки біля хати). Черев'яку легше, пане дяче...

Дяк. Переробився, бач... Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова, розривається... (Підставляє голову).

Тарас (зливаючи дякові) Не пили б уже...       

Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..

(Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев'язати голову.)

Дяк. Поможи не бачиш?.. (Тарас зав'язує рушник).

Ху!.. (П'є воду). Те, що вчора тобі загадував, - зробив?

Тарас. Псалтир склеїв, часослов зшив, а букви намалювати не встиг...

Дяк . Я так і знав!.. Сновідсніям предавался, окаянний!

Тарас. Ні, пане дячий, я після покійника сьогодні ще й не дрімав...

Дяк. А що ж содєях?

Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням...

Дяк. Малюванням, малюванням... Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене святе писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося... (Тарас вносить старі книжки). Азбуку покажи.

Тарас, (струшуючи книжку). З псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче...

Дяк. Ай-а-ой! Беззаконніє твориться з святими книжками.

Тарас. Миші поглумилися!

Дяк. О горе сущу!

Тарас. їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.

Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші... Ти де був? Я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодетелю?

Тарас. Та хіба ж я не стараюся?

Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає азбуку). О, бачиш? Шість букв погризані, а ти й не уздрів!

Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати...

Дяк. Принеси етюдник!

Тарас (зрадівши). Почнемо? От добре... (Побіг у хату, виносить етюдник з фарбами).

Дяк (дає азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви господніє.

Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Роби, що загадую!..

(Тарас з сумом сідає на колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову).

Тарас; Обіцяли ж на сьогодні... Я давно чекаю...

Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену - будеш старцювати тоді...

Тарас. Не лякайте - гірше не буде...

Дяк. Беззаконник! Ач?.. Ти знаєш, хто ти єсі?  

Тарас. Хлопець собі...

Дяк. Приблуда! Від родителів утік!

Тарас. Від мачухи... Ви теж від родичів поїхали…

Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!..Я учитель твій

Тарас. Якби ж то вчили... А то лаєтесь та п’єте

Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходитьі б’є Тараса різкою). Ось тобі... Оце тобі «субота»! Щоб знав, яксвого пана шанувати!

(Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.)

Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же мені зроби букви, а не то... (пішов у хату).

(Тарас сідає до етюдника, готує фарби. Дяк повертається із хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.)

Дяк. На, ось тобі... Я - не такий... Я - душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде). Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я - не довго... Ох, житіє наше! (Виходить).

(Входить, озираючись, з вузликами Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.)

Яринка (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав. (Б'є Тараса). Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається). Я й так боюся твого дяка...

Тарас (сміючись). Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий... Він страшний мені...

Тарас. Правда, він як нап'ється, то ніс, як буряк червоний. Пішов знову, певно, у шинок...

Яринка. А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку). Гей як гарно полатана! Яриночко, ти вже, як велика дівка, шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...

Яринка. І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками. (Дає двоє великих яблук).

Тарас (зрадівши). Ой які гарні!.. Певно смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко). Ой, добре!.. На, покуштуй (Дає Яринці).

Яринка. Не треба. Я ще їстиму такі...

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас (вражено). Оксанка?.. Коваленкова?..

Яринка. Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе, і просила...

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож...

Тарас (дивиться на свитку). І це, певно, її робота?

Яринка. Щ, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Недокажеш?..

Тарас (задумливо). Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається...

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?..

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся... А чого ти, Тарасику, на неї?.. Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...

Тарас. Вона добра... А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила схудлим, нестриженим...

Тарас. Ще й обдертим...

Яринка. Соромишся її? (Тарас киває головою). Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба...

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам ... (сумно). Вона все помічає...

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята... Говорила, що ти їй книжечки читав, малював... А є в тебе той малюнок? Покажи...

Тарас. Є десь... захований. Не варто показувати.

Яринка. Тарасику, покажи мені...

Тарас. А навіщо? Він ще незакінчений.

Яринка. Все рівно, покажи, Тарасику, мені цікаво...

Тарас. Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дні дощечки). Ось мої малюнки...

Яринка. (дивиться на дощечки) Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?

Тарас. Атож хто... Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу катма... Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму і покажу Оксані.

Тарас (забирає малюнки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку, і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.

Читець декламує вірша Шевченка