Проблематика і поетика новелістики Григора Тютюнника.

Творчість Григора Тютюнника є яскравим прикладом укрїнської новелістики другої половини ХХ століття. Серед його творчості відомі збірки «Завязь», «Край неба», «Дорога» та ін. Незважаючи на те, що твори Тютюнника піддавалися цензурній обробці, вони передають дух того непростого часу, в який жив письменник.

Головна тема творів – це душа людини. Автора цікавить саме людина, а не побутивізм. Своїх героїв Григір Тютюнник не ідеалізував, не наділяв якимись особливими рисами характеру. В основному це звичайні сільські жителі: жінки, чоловіки, старенькі, діти. Серед них немає лише позитивних або негативних. Людина постає, мов жива. 1 говорить вона не літеґратурною мовою,  а звичайною розмовною. «Я все роблю через деталь», — зізнався сам письменник. 1 в цьому зізнанні — ключ до розуміння одного з найважливіших секретів його прози.

Свою стильову позицію він викладає в оповіданні «На згарищі» устами Макара, який в розмові з учителем Федором Несторовичем згадує про воєнне лихоліття, «і не було в тій розповіді ні трагічних зворотів, ні зітхань, була лише стареча потуга пригадати все таким, яким воно було насправді». Наразі актуалізована безстороння нарація без нав’язливого авторського ставлення до зображуваних подій, що немовби розвиваються самі собою, без застосування прямолінійної публіцистичної стилістики. Така, майже протокольно зафіксована ілюзія достовірності – художньою переконлива. Присутність письменника зведена до мінімуму, іноді ледь означена в ремарках, що делікатно вказують на певні дії героїв, наприклад, в епізоді уроку, коли дівчинка не могла назвати початку війни, яку нагадував ціпок («Він гримнув на підлогу, мов карабін») та протез Федора Несторовича. Спостерігаючи за коректною і принциповою реакцією вчителя, «діти принишкли, похнюпивши голови». Проте поетиці творів Тютюнника характерний і прийом оголення. Наприклад, у творі «Оддавали Катерину» письменник стає в діалог нібито з читачем «Казати я цього не буду…» та ін. Вона мусила тікати із безперспективного села («А що б вона тут робила – до свиней?»), шукаючи добра на Донбасі («Працювала в шахтарській їдальні чи то буфетницею, чи офіціанткою...»), там знайшла собі майбутнього чоловіка. Гр. Тютюнник був не безстроннім автором, до зарозумілого нареченого він ставився з певною зневагою, тому вирішив не вдаватися до поширеного сюжету одруження сільської дівчини із зарозумілим освіченим парубком, який перетворився на маргінала і «напевне вважає, що робить Катрі честь, беручи її з хутора»; насправді йшлося про Катрине безталання: «на батьківщині їй нікого було полюбити». Смуги відчуження пролягають між героями, які не можуть знайти спільної мови, тому що в переважній більшості втратили чуття материнської, але оживають, співаючи народну пісню. Їх лише на мить об’єднав генетичний код при несприйнятті штучних пісенних утворень на зразок «Із сиром пироги». В оповіданні «відсутня ідеалізація минулого», вагомою лишається проблема «моральних цінностей», яка розкривається при зіткненні великої національної культури та маскульту маргіналів, що його усоблюють молодий та дружко з «городських», безцеремонно демонструючи «велике пхе» до Катриних батьків. Суржик, наприклад: «Тарші! – гучно і впевнено виголосив Омелькович. – Фактіцко, юрідіцко і практіцко перед вами вже не молоді, а чоловік і жінка!...» Кожен герой характеризував сам себе за допомогою промовистої фрази, психологічної деталі чи жесту («Один жест – і ціла людина, і вже наша уява активно працює, домальовує її»), що його прозаїк «вивіряв, навіть звіряв на собі».

Показовим щодо застосування художніх деталей є вже одне з перших оповідань Тютюнника «Зав'язь». У ньому поетично передано лише початок, зародження кохання між юними персонажами. Мудрий дід Лаврін, який усе підмічає і знає, вважає за необхідне попередити недосвідченого внука. Адже сусідка Соня, на його думку, — то «...дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» і застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту «прояву, то кислички йому не лише снитимуться, а й привидяться». На виправдання Миколи, що. мовляв, дівчина має міцний характер, дід Лаврін відповідає ще одним замашистим прислів'ям: тюрма міцна, та тиіьки чорт їй радий.

Зароджується кохання між Миколою і Сонею саме напровесні. І жагуче, п'янке пробудження природи сприймається як підсилюючий паралелізм, символіка, а, зрештою і як деталь.

Здається, немає випадкових предметів і в оповіданні «На згарищі». Усі вони тісно пов'язані між собою, які персонажі. Між людьми й предметами немов точаться незримі своєрідні діалоги, з яких ми багато про що дізнаємося. Ось Федір Нестерович повертається в село з війни на милицях, з протезом. Оскільки рідних не лишилося, він зупиняється в Одарки, «виробленої, але чепурної жінки з чорними від землі руками», учителює в школі

Провідні теми творів Г. Тютюнника — сирітська доля, повоєнні злидні, жахіття сталінщини, моральна й національна деградація частини українства, що попало під прес тотального зросійщення, особливо в радянський період, і не змогло протистояти (оповідання "Син приїхав"): перше кохання (оповідання "Зав'язь"); право кожної людини на природний розвій. Письменник виступив проти руйнації духовного світу селянина, боровся за чистоту й незайманість краси свого персонажа, вирваного новим ладом із материнського лона в хаос незахищеності й чужинства.

«Твори Григора Тютюнника несли правдиві й невтішні вісті про свій час, — писав Анатолій Шевченко. — І при всьому тому його душа не озлобилася —вона була в нього чиста, світла... Співчутлива до чужого горя й радісно усміхне-. на до добра й краси. Тому-то й твори його сповнені людського тепла, ласки й милосердя до всього живого й сущого».

• < Попередня
• Наступна >