Breadcrumbs

Ви тут: HomeСтатті Жанрова різноманітність, стильова своєрідність творчості Л.Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай».

Жанрова різноманітність, стильова своєрідність творчості Л.Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай».

Переважна більшість творів Ліни Костенко не має чітких жанрових ознак, тому відносимо їх до загальної категорії під назвою «ліричний вірш». Це, наприклад, такі твори, як «Пекучий день... лісів солодка млява», «Хай буде легко. Дотиком пера», «І не минає, не минає!», «Які щасливі очі у казок!», «Ти дивишся. А я вже – як на трапі», «Я хочу знати, любиш ти мене». Творчість Ліни Костенко можна охарактеризувати жанровим та ідейно-тематичним розмаїттям ліричних та ліро-епічних творів. Серед її творів ми зустрічаємо і поезію («Очима ти сказав мені: люблю...», «Пастораль ХХ сторіччя», «Світлий сонет», «Українське Альфреско» та ін.) і поему («Берестечко»); і поема-балада («Скіфська одіссея»); і драматична поема («Сніг у Флоренції»); і навіть дума («Дума про братів неазовських»); Але Ліна Костенко також є автором і більших за розміром жанрів – це історичний роман «Маруся Чурай» та роман «Записки українського самашедшого». Окрім того у творчому доробку також є і переклади чеської та польської поезії. Проте більше серед творів звісно є поезії. Перша поетична збірка поетеси «Проміння землі» - це була її дипломна робота. Далі це вже збірки і «Вітрила», «Мандрівки серця», «Зоряний інтеграл» тощо. Стилістиці творів, насамперед поезії, характерний лейтмотив мовчання «Похована на цвинтарі мовчання»(«Вирлооке сонце»). Для неї важливий концепт правдивості, вона подає роздуми про слово і правду, поезію і фальш.

Для творчості характерна певна інтертекстуальність: це алюзії і на кіно, і на малярство і твори про митців «Галілей», «Шевченко» тощо.
Доволі почесне та особливе місце серед творчості Ліни Костенко займає історичний роман у віршах «Маруся Чурай» вийшов у світ у 1979 році. Головною героїнею роману є легендарна співачка Маруся Чурай доби Хмельницького. Роман складається з 9 розділів, кожен з яких має свою назву. У романі переплітаються дві сюжетні лінії — особиста (взаємини Марусі Чурай та Грицька Бобренка) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Проте основна тема роману – це власне нещасливе кохання Марусі – дівчини-легенди та Гриця Бобренка. Проблема такого кохання у творі показана через нерівність душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі. її силове поле — це небо: Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі.Розвиток подій у творі є поступовим, лінійним. Проте основою є те, що спочатку іде розповідь про подію, а потім про спогад. ,У творі мова йде не лише про повстання полків, про облогу Полтави, але наприклад, як третій розділ – це ліричні спогади Марусі. Хоча цілісна картинка реалій українського народу у творі склалася добре. Адже тут є і описи побутові, і пробудження весни, і цікавий дід-галерник. Тобто, твір яскраво демонструє українські реалії.

Серед порушених проблем у творі — питання свідомо мислячих людей і бездумного натовпу, межі між ними; питання суті людської шляхетності, у чому вона полягає; тривожне питання про те, «кому належатиме майбутнє, якщо життя таке несправедливе до гарних людей»; протиставлення любові та зради, що лежить як в основі окремого людського життя, так і в самій історії держави. Проблема митця і його служіння народові в історичному романі Ліни Костенко ставиться дуже гостро. Марусин талант заявив про себе після усвідомлення дівчиною величезної сили мистецтва, завдяки якому й мертві залишаються живими.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — митець і народ, митець і суспільство. Головна героїня роману, Маруся Чурай, цілком справедливо показана Л. Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що набули найбільшого поширення й принесли всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні умови була ще слабо розвинутою. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. Дівчина мала власне розуміння завдань творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала й глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі».