Breadcrumbs

Ви тут: Home Статті Творчість М. Куліша в контексті розвитку української драматургії 20-х – поч. 30-х рр. "Патетична соната" – нова форма драми

Творчість М. Куліша в контексті розвитку української драматургії 20-х – поч. 30-х рр. "Патетична соната" – нова форма драми

Микола Куліш спирався на драматичний досвід своїх попередників в українській літературі – І. Карпенка-Карого, М. Старицького. У його творах відбилася поетика характерів "з народу", особливість конфлікту, що базується на зіткненні двох груп персонажів – "багатих" й "бідних", він використовує прийом фольклоризації драматичної оповіді, уведення реплік, сцен, дійових осіб комедійного гатунку, що класично виведені українською драматургією другої половини XIX століття. Його бентежило, що українська література його часу – другої половини 20-х років, піднімає вузькі теми, що розраховані лише «на сьогоднішній день», не піднімає важливих питань і сприяє подальшому створенню таких же творів «на день». Натомість він ставив перед літературою потужні духовні і інтелектуальні завдання, тому постійно працював над майстерністю своїх творів.

Драма «Патетична соната» облікована 1929р. Вона належить до модерної драми, зовсім відрізняється від інших його творів, наприклад, п’єси «97». Твір був одразу заборонений, але з часом дозволений Росії. Драма була перекладена російською мовою, але українською все було знищено, адже у творі показано ннаціональну революцію, згадано російський шовінізм. Режисер Олександр Таїров у 1931-у поставив цю п’єсу у своєму камерному театрі. У ній події відбуваються весною 1917р. на Великдень і розглядаються революційні події. У творі автор використовував живу мову і художню, віддалену від повсякденного життя в неромантичному ключі. Тут є багато інтертекстуальних образів, а сама драма є символічною. Наприклад, західний вітер символізує тугу, очікування подиху Європи на Україну. Новаторство автора показано у дійових особах. Наприклад, у творі немає переліку, вони водяться походу драми, не мають імен, на 1-й погляд, проте по ходу їх імена змінюються (Батько - Ступай - Ступай-Ступаненко). У творі наявна величезна кількість ремарок — роздуми ліричного героя, звернення до глядача, опис декорацій, ніби поезія в прозі. Також тут наявна інтермедіальність — зв’язок з музикою, адже в назві використовується твір Бетховена 1799р., її основа — боротьба гострих почуттів, і сам текст відповідає розвитку емоцій в музиці.

У творі також багато звукових оформлень — церковний спів, побутові звуки. Кожен персонаж — носій певної ідеї. Марина - носій сучасної національної ідеї, ставка на зброю. Ступай — її батько, носій патріархальних ідей, проте автор висміює ідею, адже персонаж постійно думав про минуле, вважав, що все на світі має бути українським — музика, Бог. Андре — втікач, робить вигляд, що закоханий у Марину, але репрезентує російський рух. Поет — я, символ творчих ідей. Автор весь твір зводить до того, що поразка національної революції викликана тим, що поети її зрадили, надто захопившись. У творі багато афористичної правди про комунізм і певні настанови, наприклад, вказується, що російська імперія в будь-якому вигляді буде ярмом.