«Романтика вітаїзму» у творчості М. Хвильового
- Деталі
- Категорія: Статті з історії української літератури
- Останнє оновлення: 05 липня 2020
- Автор: admin
Микола Хвильовий вважав себе романтиком і проголошував стиль романтики вітаїзму, і за словами багатьох, реалізовував зовсім нереалістичний стиль. Цей стиль означав активний романтизм, неоромантизм, це мала бути романтика перемоги, оптимізму, яку він пов’язував з майбутнім, проте все ж його романтика дуже песимістична, романтика втрати. Хвильовий творив літературу течії романтизму або «романтики вітаїзму», у якій виражав концепцію повноправного життя, життєвості українського відродження, втілював ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини. Саме тому у нього був експресивний, енергійний стиль прози, певні нові елементи жанрові й композиційні.
Він поєднував різні елементи і стилі - імпресіонізм, експресіоністичні елементи й сюрреалізм. У нього немає прямих натякань, ідей, більшість образів завуальована. Наприклад, образ загірної комуни. Він часто використовує прийом інтертекстуальності, тобто діалог між текстами. Його новели безфабульні, тобто немає повноцінного сюжету, але є внутрішній сюжет — психіка героя, його почуття, драми, які посідають місце головного сюжету. Його твори є дуже інтелектуальними, адже кожен абзац як загадка, наприклад, новела «Арабески».
Сам термін він використав у памфлетах «Комо грядеши». На його думку, романтика вітаїзму — це сума нового споглядання, світовідчуття, нових складних вібрацій. Взагалі, для Хвильового центральною була проблема історичного буття України і її культури. Тому Олександр Білецький назвав Хвильового основоположником нової української прози, наголошуючи на впливі його прозових творів - «Сині етюди», «Осінь» на інших молодих прозаїків. В українській літературі «романтика вітаїзму» з'явилась у 20-х роках XX ст. і Хвильовий став одним із основних її представників.