Леся Українка як теоретик неоромантизму. Новаторство Лесі Українки в драматургії. Художні особливості драматичних поем. Аналіз драми (на вибір)

Неоромантизм як стильова течія модернізму, з’явився в українській літературі на початку XX століття. Неоромантики відмовилися від народницької тематики і поетики, шукали нових тем і засобів образного вираження і намагались по європейськи зобразити своєрідність життя українського народу. Для неоромантизму характерний конфлікт з дійсністю через гострий напружений сюжет, відкидається матеріалістичне сприйняття світу, а на першому місці чуттєва сфера людини, її пізнання емоційно й через інтуїцію.

Вони представляли свої ідеали в яскравих художніх образах, виняткових героїв у виняткових обставинах, зосереджували увагу на дослідженні внутрішнього світу людини. Яскравим представником цієї течії є Леся Українка, з якою також пов'язаний розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював її тим, що вона могла підіймати гострі суспільно-політичні і морально-етичні проблеми через діалоги своїх героїв, які мали свої погляди й радикальні чи консервативні ідеї. Леся Українка звернулась до драматургії у другій половині 90-х років. Змістом драматичних творів письменниці стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчання войовничого індивідуалізму, християнського всепрощення.

Вона протиставляє красу високих людських прагнень, красу її духовної свободи. Оновленими характерними рисами поетики її драм є багатомірність образів, зміни акцентів із зовнішньої на внутрішню дію, переваги слова над дією, високомистецького значення підтексту. В її п’єсах постав новий тип конфлікту, його багатоплановість і центром драматизму стає внутрішній світ персонажу. Її перші драматичні твори були написані прозою, це психологічна драма “Блакитна троянда” і психологічний етюд “Прощання”, натомість всі інші – віршованою мовою.

До основних творів Лесі Українки належить драма-феєрія «Лісова пісня». У ній показано конфлікт між високим ідеалом і дріб'язковою буденщиною. Головна героїня Мавка представляє образ казкової істоти і також філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Цей твір був створений за дванадцять днів. Авторка назвала його драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін феєрія, що є похідним від слова фея, тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету. У листі до А.Кримського авторка писала, що її драма була створена на честь волинських лісів. Найхарактернішою особливістю композиції твору є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет драми, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.

• < Попередня
• Наступна >