Breadcrumbs

Ви тут: HomeСтатті Відображення української національної ментальності у творчості І. Нечуя-Левицького. Аналіз твору (на вибір)

Відображення української національної ментальності у творчості І. Нечуя-Левицького. Аналіз твору (на вибір)

Колоритні картини побуту й суспільних відносин дореволюційного українського села, багата галерея людських типів, викриття соціального зла й сатиричне змалювання гнобителів народу, гуманістичний демократизм, поетичність та теплота викладу – все це робить близькими й дорогими для нас кращі твори Івана Нечуя-Левицького, які назавжди ввійшли до скарбниці української класичної літератури. Ліризм, соковитий гумор, поєднання серйозного й навіть трагічного з комічним складають одну з істотних сторін творчості письменника. Він звертався до мотивів та образних засобів фольклору, іноді, може, надто густо сипав у власних творах перлами усної народної творчості, але завжди майстерно використовував внутрішні можливості фольклорної образності для емоційного відтворення психологічного стану своїх персонажів, для характеристики їх поведінки. Не можна забувати й про чудове знання І.Нечуєм – Левицьким живої народної мови, вміле використання її скарбів.

Іван Нечуй-Левицький виділяє в українській літературі XIX ст. три найважливіших принципи: реальність, національність, народність, які вважає взаємозумовленими.

  1. Принцип реальності (взаємозв’язок естетичності і правдивості). Твори автора мають ознаки як реалізму, так і романтизму.
  2. Принцип національності, який складається з української мови та національного психічного характеру. Українську мову Нечуй-Левицький радив застосовувати не лише через українськомовного читача — він убачав у ній своєрідний зв’язок із зображенням народу та реалізмом. Відтворення національного характеру в літературі (серед рис українця письменник називає «широку гарячу фантазію, глибоке ніжне серце, тиху задуму, сміх зі слізьми, гумор», демократичний характер) має увиразнювати неповторність української нації. Нечуй-Левицький упевнений також у залежності рис літератури від нації письменника.
  3. Принцип народності — складається з кількох елементів: народної мови, епічних і ліричних форм народної поезії, її духу. Під ідеалом мови письменник розумів книжну мову, яка мала зростати «на ґрунті живого сільського язика», виступаючи проти застарілих та книжних форм. Деякі дослідники навіть дорікали письменнику за його надмірну пристрасть до фольклору та запозичення фольклорних засобів. Використання народних форм можна розглядати в руслі своєрідного психологізму, як один із прийомів, який здатен відтворити національний характер, виділити його особливості.

На переконання І.Нечуя-Левицького, ідеалом мрій земного життя українців була сім’я багатого господаря-хлібороба. Зокрема, хліборобська праця прищепила Миколі Джері, герою однойменної повісті, надзвичайну любов до природи, а разом з нею – поетичність вдачі. Він – людина обдарована, розумна, добре малює, різьбить, зробив малу скрипочку, гарно грає і співає. Микола прагне мати своє господарство, прив’язаний до землі, не хоче миритися зі своїм становищем, а тому веде боротьбу з суспільством, яке засноване на насильстві та несправедливості.

Отже, ідеал “господаря-хлібороба” не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті “Кайдашева сім’я”(1879р.) видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ’я, безземелля знищили інстинкт господаря.

Змальовуючи людські характери, І.Нечуй-Левицький стверджує, що хліборобська праця для українця – культурно-моральна цінність, основа буття, світосприймання, принцип трудової етики, передумова щастя. З хліборобськими генами пов’язана й така риса українського національного характеру, як пантеїзм, прив’язаність до землі, землі-матері, а також Матері, жінки-матері і жінки, шляхетна любов до якої витворила своєрідний духовний аристократизм українця.

Тісний зв’язок з природою сформував в українців мрійливість, чуттєвість, романтичність. Ці риси українського національного характеру І.Нечуй-Левицький майстерно втілює, наприклад, в образі Лавріна, героя відомої повісті “Кайдашева сім’я”.

Щасливим та багатим прагнув бачити І.Нечуй-Левицький життя українського народу. Разом з тим, реальне життя українського села, змальоване в творах письменника, різко контрастує з народним ідеалом. Автор порушив гострі соціальні проблеми, показав типові явища поміщицько-буржуазного суспільства: безземелля, податковий гніт, солдатчина, безправність.