Breadcrumbs

Ви тут: HomeСтатті Жанрові та ідейно-тематичні особливості творчості Тараса Шевченка.

Жанрові та ідейно-тематичні особливості творчості Тараса Шевченка.

Вже при першому наближенні до поезії «Кобзаря» можна помітити чотири основні тематичні жанрові групи, що зумовлені засадничими жанровими джерелами: 1) пробіблійні жанри поезії, 2) фольклорна жанрова група, 3) група, зумовлена світовою поетичною традицією (нечисельна), 4) ще більш нечисельна, але все-таки присутня в «Кобзарі», «риторична» жанрова група, форма якої постає із джерела красномовства, – святкового, дидактичного, літургійного, – яке було надто розвиненим у давній українській культурі. Крім того, можна помітити нерівномірність розвитку та й появи кожної жанрової групи. Зокрема, фольклорна жанрова група поезій Т. Шевченка, очевидно, з’явилась першою, судячи із складу розміщених творів у першому виданні «Кобзаря» 1840 року.

Крім того, вся поезія Тараса Шевченка поділяється ще на міметичну (має реальну відповідну особу в об’єктивній дійсності) та неміметичну (не має, актуалізується лише в просторі художнього тексту), і тут хронологічний принцип або принцип за походженням не спрацьовують. Неміметичність поезії активно проявляється саме в період романтизму, провокуючи такий перегляд вже заявлених жанрів, завдяки якому вони стають видозміненими до невпізнання. Тематичні жанрові групи підпадають під поділ на міметичні та неміметичні.

Виразним неміметичним жанром у творчості Т. Шевченка постає «Думка». Цей жанр належить до неміметичних, оскільки не має виразного зразка наслідування, а підсилена медитативність у ньому разом із романтичною «сердечністю», створюють характерну піднесеність духу попри зазвичай сумний зміст самої поезії. Думка найвиразніше відбиває специфіку саме українського романтизму, є увиразненням національної ментальності.

Пробіблійна жанрова група поезій Т. Шевченка детермінована сакральним текстом, безпосередньо почерпнутими зі Святого Письма в українському романтизмі в «Кобзарі» виявляються такі жанри та жанрові модифікації (протожанрові форми): молитва, антимолитва («Та не дай, Господи, нікому»), псалом («Псалми Давидові»), сповідь («То так і я тепер пишу»), заповіт («Як умру то поховайте»), притча («У Бога за дверима лежала сокира»), повчання (початок поеми «Катерина»), одкровення («Пророк»), і т.ін.

Фольклорна жанрова група поезій відзначається творчим характером переосмислення успадкованих форм. Сюди належать: історична пісня («Ой чого ти почорніло, Зеленеє поле?»), балада («Тополя»), плач («Ой умер старий батько»), козацька пісня («Не хочу я жинитися»), думка («Думи мой, думи мої»), замовляння («Гімн черничий»), прокляття («Царів, кривавих шинкарів»), колискова («Ой люлі, люлі, моя дитино»), легенда («Коло гаю в чистім полі»), пісня про кохання («На тополю високую») та ін. Жанр пісні найбільш поширений у “Кобзарі” Т. Шевченка і має ту специфіку, що часто автор зберігає один чи й більше рядків пісні у формі парафрази, як то маємо тут: “Туман, туман долиною..”.

До поезій світової традиції віршування треба назвати поему: ліро-епічну (“Катерина”), епічну (“Гайдамаки”), іронічно-комічну (“Сон”) та сатиричну (“Кавказ”). Потетичні жанри світової традиції та літератури романтизму зокрема також часто зустрічаються в його спадку: вірші-присвяти (“Ликері”, “А.О. Козачковському”), нищінські вірші (“Н.Т. Великомучинице кумо”, “Анумо знову віршувать”), вірші-орації (“Світе ясний! Світе тихий”), вірші-ламентації (“І мертвим, і живим...”), вірші-містерії (“Великий льох”), епіграми (“І день іде, і ніч іде”), антитетичний вірш (“Тим неситим очам”, “Не так тії вороги”)… Навіть поетичні жанри, які фактично не представлені у “Кобзарі” Шевченка, – елегія, ідилія, акровірш, ода, – залишили певний слід у вигляді зредукованих ознак.

Риторична” жанрова група поезій Т. Шевченка засвідчує пильну увагу поета до мовного спілкування насамперед не простого народу, а письменного. Ця жанрова група поезії засвідчує приналежність Шевченка до давнього українського письменства, обізнаність із різними українськими школами красномовства. Сюди можна віднести поезії зі слідами різних типів риторики: полемічне вітійство (“Згадайте, братія моя...”), святкове вітійство (“Напевне видумали свято”), літургійне вітійство (“У неділеньку у святую”), морально-етична бесіда (“У Вільні, городі преславнім”), дидактичне вітійство (“Дурні та гордії ми люди”), аналог “моління” (“І золотої, і дорогої”). Це найнечисленніша група поезій Шевченка, проте вона навіяна конкретним риторико-версифікаційним джерелом і використувавалась автором з метою підсилення дидактичних кодів лірики у плані пророцтва.