Breadcrumbs

Ви тут: HomeСтатті «Енеїда» І. Котляревського: жанрова специфіка, тенденційність, образний ряд, стилістика і поетика

«Енеїда» І. Котляревського: жанрова специфіка, тенденційність, образний ряд, стилістика і поетика

Іван Котляревський відкидає героїчний стиль образів, створених за класичною традицією, пробуджуючи до життя своїх героїв і даючи потужний емоційний посил та поживу для роздумів читачеві. Український Еней у стані крайнього емоційного збудження здатний проявляти модель поведінки, яка була б абсолютно неприпустимою для латинського Енея. Попри певну узагальненість стосовно соціальних груп абощо, персонажі, зокрема, Еней І. Котляревського, на відміну від своїх аналогів здатні на вчинки всупереч волі сил, вищих за себе, і самостійно обирати свою долю.

«Енеїда» твориться завдяки широкій і багатосторонній антропологічній картині, особливістю якої є, з одного боку, досягнута в результаті травестії приземленість, а з другого - гіперболізація зображуваного. Антропологічний дискурс «Енеїди» Котляревського нерозривно пов'язаний з духовним.

Твір має дві сюжетні лінії: основну, панорамну, що розгортається навколо Енея та троянців, і дещо умовну другу, пов'язану зі змалюванням олімпських богів. Цілісність художньої картини досягається композиційним переплетінням обох. Сутність інтертекстуальних зв'язків виражаються через типологічні образи, які, попри тенденційність у змалюванні, чітко виражену атрибутику, часто набувають цілком протилежних рис. Автор подає широкий діапазон портретних характеристик, показуючи мінливість людської природи в залежності від обставин. В українській поемі бурлеском стерто чіткі розподільчі межі між сюжетними та образними домінантами, а ті, що так чи інакше проявляються, є продуктами української колективної народної свідомості. Роль персоналій полягає не в окремому вираженні та довершеності образу, а в створенні цілісного художнього тла для шифрування прихованого смислу.

Що стосується своєрідності жанру української «Енеїди», то її слід розглядати в тісному зв'язку з її безпосередніми функціями та цільовою аудиторією, на яку її спрямував автор. Обравши за основу травестійно-бурлескний жанр, автор потрапив у ціль, адже не тільки, як стверджує М. Ткачук, «демократизував українську літературу», ввів її у широкі маси, але й переосмислив її в естетичному плані. Революційні ідеї Котляревського виявилися швидшими за свідомість та самоусвідомлення тогочасного суспільства. Не всім виявилося до снаги осягнути глибокий сенс, схований за веселістю та сміховинністю, що й породило термін «котляревщина» (пародіювання «Енеїди» та авторського стилю). Котляревський поставив перед собою завдання не так пародіювати та висміяти зміст античного твору, як репрезентувати досі маловідомий у світі український народ, його історію, ментальність, звичаї, побут, змагання за кращу долю. Отже, бурлеск в такий спосіб стає засобом донесення серйозної тематики.

Беручи за основу античну міфологію, близьку по суті до християнської, поет інтерпретує її, модифікує модель Вергілієвого пекла, вносить до неї образи з народних міфологічних уявлень. Картина пекла Котляревського показується через нанизування однієї на одну побутових історій жителів пекла. Фантастичні елементи ж метафоризують соціальні взаємозв'язки та ієрархію, морально-етичний занепад та деградацію.

Демократизація літератури та мовлення, звернення до реалістичного відтворення, схильність до вичерпності зображуваного портрету у його цілісності, трансформація участі та ролі автора у творі відбуваються на тлі посилення просвітницьких тенденцій у суспільстві та, зокрема, мистецькій сфері. Попри численні фантастичні сюжетні вкраплення, бурлескно-травестійне «аранжування», як парадоксально це не звучало б, в «Енеїді» чітко дотримано головного просвітницького принципу - принципу художньої правдивості.