Балади І. Драча

Як класичний жанр літератури балада передбачає зобра­ження історичних, героїчних, інколи побутових ситуацій з елементами фантастики і таємничості. І. Драч по-новаторські модернізує цю форму. Він приземлює сюжети своїх балад, з одного боку, сміливо вводить у них реалії побуту, а з іншого, — відштовхуючись від них, моделює незвичайні ситуації духов­ного вибору, осяяння чи, навпаки, зміління людської душі.

Через непросту колізію проходить і герой балади «Кри­ла» (підзаголовок цього твору «новорічна казка»). Новорічний сюжет простий — напередодні свята всі живуть передчуттям дива, подарунків, сюрпризів, їхній «асортимент» доволі незвич­ний: від солі «до бараболі» — до «фотонних ракет» і «пушка на рило». Найдивовижніший подарунок — у Кирила:

Був день як день. І раптом — непорядок,

Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.

Пробивши вату, заряхтіли радо,

На сонці закипіли сині крила.

Яка реакція на цей божественний дар? Туга і тіні в серці від непотрібності крил у Кирила, як і в його дружини:

Жінка голосила: «Люди як люди,

Їм доля маслом губи змастила.

Кому — валянки, кому — мед од простуди,

Кому — жом у господу,

а цьому гаспиду, — прости Господи, —

крила?!»

Повсякденність так засмоктала людину, що вона не здатна жити на висоті неба, на крилах мрії, а лише животіє в обмеженому колі утилітарних потреб і прагнень. Гірка іро­нія звучить у слонах поета: Кирило

...На крилах навіть розжився —

Крилами хату вшив.

Крилами обгородився.

У притчовій формі поет роздумує про добрі й лихі начала в людській душі: чи це не злочин — самообтинання власно­го духовного світу? власного щастя?

Цікавий штрих у баладі — «крила розкрали поети, щоб їх муза була не безкрила…». Можливо, саме мистецтво, краса врятує світ і людину від сірого, безбарвного існування?

«Баладу про соняшник» І. Драч прокоментував так: «Це з тих віршів-таємниць, про які не знаєш, як вони народжуються, але коли вони вже в сповиточку лежать на білому папері, тоді їм і сам дивуєшся і тоді знову віриш, що ти щось можеш».

Дивується і читач в незвичайної образності, адже про по­езію, її таємниці так багато написано, а І. Драч знайшов свій, оригінально-самобутній підхід до втілення теми таланту, не знищенності в людині творчих начал. Ліричних героїн у ба­ладі двоє: соняшник і сонце, вони уособлюють ліричного ге­роя і поезію. Ліричний герой соняшник має руки і ноги, може вилізти на грушу і рвати у пазуху кислиці; сонце, уособлю­ючи поезію, теж персоніфікується — іде на велосипеді «в золо­тих переливах кучерів, у червоній сорочці навипуск». Ду­ховні та побутові реалії так примхливо переплітаються, що самі відтворюють святкову, небуденну атмосферу поезії - Соняшник тягнеться до сонця, а хлопчисько до поезії, яка втілюється в образі сонця:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе.

Щоб стати навіки соняшником.

З подиву від величності і чарівності світу зростає мистецький талант, він може сягати зір, але закорінений у рідну землю — такий зміст цієї балади-притчі.

[1]

• < Попередня
• Наступна >