Breadcrumbs

Ви тут: HomeСтатті Тема Батьківщини у віршах В. Симоненка

Тема Батьківщини у віршах В. Симоненка

З любов’ю сина і пристрастю справжнього патріота В. Симоненко говорить у поезії «Задивляюсь у твої зіниці...» про Україну. Тема вічна, але автор знайшов свої, симоненківські інтонації — прості, щирі й водночас піднесені. За формою це звернення сина до матері-України, для якої автор знаходить найтепліші слова: «мамо горда і вродлива», «нене», «ти моя молитва», «розлука вікова».

Поет інтимізує розмову з читачем, свої думки і почуття розкриває максимально відверто. Як з матір’ю, він прагне залишитись з Україною на самоті, щоб сповідуватись перед нею у найпотаємніших помислах і тривогах. В. Симоненко говорить і про те, що Вітчизна — сенс його існування на землі:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Ліричний герой бачить в очах матері-України «червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань», буремне минуле, коли українцям випадало обороняти свою рідну землю від зовнішніх і внутрішніх ворогів. На думку поета, і сьогодні «громотить над світом люта битва» за права і саме життя України. Тож ліричний герой має найзаповітнішу мрію — і собі долучитися до цієї битви:

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено!

Простота форми і непідробна щирість, потужний сплеск почуттів (синівська любов, тривога, відданість, готовність до пожертви) — стильові домінанти вірша. Це одна з кращих патріотично наснажених поезій В. Симоненка, яка найбіль­ше постраждала від цензурних правок.

Патріотичні твори В. Симоненка звучать гостро публіци­стично, пафосно. Ліричний герой невіддільний від Батьків­щини, відчуває в собі духовну потребу бути приналежним до свого народу, пов'язати з ним власну долю якнайміцніше.

Поезія «Лебеді материнства» справедливо вважається найкращим твором В. Симоненка. Вона здобула велику популярність — друга її частина від слів «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...» стала піснею, музику до якої написав А.   Пашкевич.

За формою — це колискова, мудре і щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив каз­кового дивосвіту, яким оточена дитина завдяки старанням батьків. Материнська турбота і ніжність, батьківська опіка — це підвалини щасливого і безхмарного дитинства, яке немож­ливо уявити без народної казки, колискової, загадки. У ду­ховному світі українців вони відіграють важливу виховну роль. Мотив казкового дивосвіту В. Симоненко пов’язує а образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки.

Наступний мотив — дороги як вибору життєвого шляху дитиною, уже дорослою. Неминуче настає мить синової само­стійності. Материнське благословення в інтерпретації В. Симо­ненка — це можливість і необхідність пізнати кохання, дружбу, родинне щастя. Вибір їх цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — великий гріх:

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

Прості й щирі слова В. Симоненко торкаються серця кож­ного, йдеться - бо про загальнолюдські цінності. Майстерність і довершеність вірша виявляються у кількох площинах. Це і взаємоперетікання образів: день сьогоднішній — день май­бутній - вічність (образ матері як фіяичного початку люди­ни, самого життя і як її духовного космосу. Вітчизни як от­чого порогу); досади — «приспаних тривог» (уособлення дра­матизму людської долі). Це й образи символи, запозичені а фольклору: лебедів як вірності матері та Вітчизні, як крил, які виносять дитину в широкий світ із рідної домівки; «білявої хати» — персоніфікація, спроектована на образ матері; верб і тополь як неодмінного атрибуту українського пейзажу.

В. Симоненко для втілення авторського задуму обрав та­кий вид строфи, як двовірш, що дало змогу йому висловлюва­ти думки стисло, сконцентровано, афористично. Завершуєть­ся поезія рядками, які стали крилатими:

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

[1]