Breadcrumbs

СОЛОНСЬКИЙ ЯР

Завантажити

 

Ця героїко-романтична новела зі збірки “Сині етюди” належить до раннього періоду творчості М. Хвильового, коли письменник безоглядно вірив у те, що революційні зміни знаменують собою початок нової щасливої ери. Щоб змалювати драматизм часу, автор відтворює окремі яскраві епізоди, вихоплені з виру тогочасного життя. Динамізм і бурхливість епохи письменник передає за допомогою кінематографічної фрагментарності, уривчастості фрази, схвильованості інтонацій. Композиційно новела складається з чотирьох частин, кожна з яких — закінчений епізод, позначений драматичною напругою: сходка; рейд на Голохватський край Солонського Яру:

“У кожній хаті було розчинено скриню й повибирано з неї одіж на підводу”; упізнавання крадених речей на базарі; смерть Савки. Поєднані рукою майстра, вони складають цілісну картину, яка відтворює реалії 20-х років. Селяни настільки налякані, затуркані, що байдужі до власної долі: вони терпляче зносять пограбування солончан, бояться упізнати своє “шмаття”, конфісковане в злодіїв. Промовистим є епізод із низеньким чоловіком в обідраній свитині, він — один із багатьох покривджених, але пасивних млинківських селян:

“Обличчя йому стягнуло зморшками, і здавалося, що він плаче. Полапав зелену хустку, погладив її ніжно й ледве чутно промовив:

— Конечно, Дуньчина... Дуньки моєї... Але раптом зник кудись: впірнув у натовп”.

М. Хвильовий майстерно передає психологію несвідомої селянської маси: моя хата скраю. Страх настільки опанував людьми, що на боротьбу зі злодіями відважується лише волос­ний голова Савка із загоном міліціонерів, колишніх партизан. Не тільки окремими деталями, штрихами письменник відтворює пасивність млинківчан, як і здатні хіба що на обурення або застереження (“І сукини сини! Прахвости! Чортового батька видереш їх відтіля”; “Яку тут прахтіку зробити? Га?..”; “Ти гляди, Савко, п’ять предсідателів ухекали”), а й у формі авторського відступу, прямо висловлюючи своє ставлення до зображеного: “... Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на об­ніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху”. Проте письменник вірить, що сер­ця мільйонів обездолених можна запалити “комуністичним сяйвом”. Цим авторським відступом починається четверта, кульмінаційна, частина новели, у якій розповідається про смерть Савки. М. Хвильовий ніби зупиняє мить, змальовує її у різноманітті зорових і слухових образів. Свист вітру, цокіт копит, гуркіт пострілів — тривожна атмосфера нагнітається тим, я к Савка обороняється з-за кінського тулуба, як випускає останню кулю, як, ускочивши в перший на його шляху двір, ховається під коморою. Художньою логікою подій письменник підводить читача до висновку про неминучу загибель молодого млинківського голови, але автор і далі уповільнює час, підсилюючи ще одним штрихом пасивно-споглядальну позицію селян:

“Голохвастівці витягли з хати хазяїна:

— Кажи, де він? Ти ж бачив, куди він сховався?

— Та я ж... їй-богу...

Свиснув чмелем у повітрі нагай. Хазяїн заплакав і вказав на комору”.

Проте смерть Савки сколихнула село — наче вимерлі, мовчазні Млинки зашуміли, скинули з себе заціпеніння і дрімоту:

“...А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівці. ... Тієї ж ночі величезна заграва стояла над Солонським Яром".

Важливу роль у композиції новели відіграє протиставлення: природа — люди, люди — конкретний історичний час. Зачин твору — це рельєфна пейзажна замальовка полтавського лісу, вічної у своїй красі природної фортеці. Тут, у Солонському Яру, панує злодійське кубло — антипод Холодного Яру, лісу під Чигирином, де, за народними переказами, гайдамаки святили ножі перед повстанням проти польської ШЛЯХТИ.

У М. Хвильового природа відсторонено спостерігає за по­  діями, вона незворушна, вічна. Такими ж незворушними (до певного часу) постають і млинківчани у своєму небажанні розквитатися з кривдниками . їх н я пасивність особливо підкреслюється зображенням бурхливого часу, калейдоскопом подій, що відбуваються в селах. У творі паралельно розвиваються два лейтмотиви — лісу й сонця. Л іс у письменника асоціюється із запахом дубового молодняка (цей образ обрамлює новелу), він статичний, нейтральний. Образ сонця під пером М. Хвильового розвивається: воно “ гримає над лісом”, падає у натовп, потім грає на горщиках, створюючи колорит і настрій українського базару (проте ярмарок уже інший, на ньому печать нового часу), далі — ховається за обрій. Найсильніший штрих у ц ій картині — “на заході жевріло (конало) небо". Тільки М. Хвильовий міг собі дозволити в художньому тексті вжити в дужках синонім, підсилити емоційне звучання слова. І це не випадково, бо так а пейзажна деталь супроводжує кульмінацію новели — вбивство Савки голохвастівцями.

Для художньої палітри письменника характерне використання, крім зорових і слухових, запахових образів: “пахтить” дубовим молодняком, сливами, яблуками, бур’янами.

М. Хвильовий вимогливий до слова: “... не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко і легко писати, а з великими труднощами переборюю так званий “опір матеріалу”. Він уважно ставиться до організації художніх текстів, у яких панує не перебіг подій, а художнє дослідження складних і не­ однозначних реалій перших десятиліть XX століття. Звідси — велика увага до слова, декоративність стилю, що має назву орнаментального. Основні його риси — створення певного настроєвого фону за допомогою чуттєвих образів, розбудова лейтмотивів, повторення окремих слів, речень — виявилися уже в новелі “Солонський Яр”.

[1, стр. 48]