КІТ У ЧОБОТЯХ
- Деталі
- Категорія: Хвильовий Микола
- Останнє оновлення: 07 листопада 2012
Орнаментолізм оповідної манери М. Хвильового посилюється в новелі “Кіт у чоботях” (збірка “Сині етюди”). Письменник шукає (і знаходить) нові художні засоби: авторський коментар, роздуми вголос із приводу творчої лабораторії, звернення до читача, я к і набувають статусу композиційного прийому. Прагнучи возвеличити “запашну червінькову революцію” і її “муралів”, автор замислюється над питанням, яку форму обрати для цього: пісню? чи пісню пісень? чи гімн? Письменник почувається ніяково перед грандіозністю події, страждає у пошуках жанрової структури, яка б якнайповніше відповідала задуму (“А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь. Бо зав’язка — жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо”). Він обирає, нарешті, “маленьку пісню” — уривок оголеної правди, невтішної правди про переродження бійців революції у закостенілих, бездушних чиновників-бюрократів. Невідповідність між високим патетичним наміром оповідача і реаліями життя підкреслює складність і суперечливість революційної епохи та її ідеалів, у як і певний час вірив М. Хвильовий.
У цьому творі час соціальних катаклізмів — громадянської війни, перших мирних років — постає у своєрідному ракурсі: жінка і революція. Головна героїня новели, я к каже сам автор, — це тип “мураля революції”, як и й у письменник а асоціюється з казковим персонажем, котрий пов’язаний з дитинством, а тому викликає безліч приємних споминів: “Знаєте малюнки з дитинства: “кіт у чоботях”? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, я к неньчина рук а з синьою жилкою, я к прозорий вечір у червінцях осени”. Саме Гапка Жучок нагадує письменнику кота в чоботях (найперше через зовнішню схожість — взуття), але чи є в її душі доброта й тепло, притаманні жінці? Яка вона — активна учасниця бурхливих революційних подій? Зовнішність знівельована (“блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи, усе сіробрунатне, кольору бур’янів”), ім’я — забуто (“Гапка — це глухо. Ми її — товариш Жучок”). Проте автор із симпатією ставиться до цієї жінки з кирпатеньким носиком, жвавими рухами, з будинковим проникливим поглядом, адже революційний час покликав її займатися не властивими жіноцтву справами — воювати, переносити труднощі похідного життя.
Проте, змальовуючи цей образ, М. Хвильовий вдається і до окремих іронічних нот: капелюшок у Гапки з п’ятикутною зіркою, а під ним — голена голова; і прізвисько її знаменно — «паходной Ленін». Цими деталями автор приземлює образ.
Іронія письменника посилюється, коли він зображує Гапку-секретаря ком’ячейки вже в мирний час. Ця неосвічена жінка так і не здобула освіти, хоч і прочитала нарешті “товстеньку книжку” “Что такое коммунизм” , однак вона має велику владу над своїми колишніми соратниками, розпоряджається їхньою долею, учить їх політграмоти. Тож не дивно,коли під час дискусії лунають такі репліки:
“— Товаришу Жучок, можна двох любити?
— Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й “воздержуюсь”.
Разючі метаморфози жінки М. Хвильовий змальовує так: симпатичний “бузинковий погляд” змінився — у запалі диспуту її “очі драконом”. Героїня внутрішньо спустошена не тільки випробуваннями громадянської війни, а й власною трагедією: її “невеличке байстря — повісив на ліхтарі козак ”. Повісив безневинну дитину з помсти матері-більшовичці. Так письменник розкриває жорстокість революційної доби, сповненої ненависті й здичавіння. Образ часу вимальовується і з окремих реплік учасників дискусії. Беззмістовні політичні баталії неграмотних людей допекли всім, але про це ніхто не наважиться сказати вголос. Автор уже в перші пореволюційні роки інтуїцією художника відчув, уловив майбутні страшні тенденції в новому “світлому” суспільстві: знецінення людини, компроміс із власного совістю, нехтування принципів гуманізму, страх у душах колишніх відважних бійців, які творили щоденний “невеликий подвиг”.
[1, стр. 51]