Breadcrumbs

Катерина

Формат: txt

Завантажити

На початку своєї літературної творчості Т. Г. Шевченко писав переважно в романтичних жанрах (балада, дума, лірико-епічна поема). Але поряд з цим у нього були твори з яскраво вираженими реалістичними тенденціями. Це, перш за все, поема «Катерина», яку відомий французький критик Е. Дюран назвав «геніальним надбанням загальнолюдської культури». Хвилююча розповідь про трагічну долю покинутої селянки і дитини, що росте без батька, будив у душах людей людяність, здатність до співпереживання. Батьки молодої жінки, які, боячись осуду односельців, виганяють дочка з дому, не викликають добрих почуттів, хоча ці бідні люди самі стали жертвами обставин і умовностей тодішнього соціального життя. Але москаль, бездушно відштовхнувшись власного сина, схожий на живого мерця, для якого в житті немає нічого святого. Чим заслужила ця молода жінка такий страшний фінал? Трагедія молодої самотній матері була типовим явищем у тогочасному феодально-кріпосницькому суспільстві (тільки на Київщині в 1839 році покінчили життя самогубством тридцять сім збезчещених дівчат). Катерина є першою у великій галереї образів жінок-страдалець, про які з такою теплотою і болем писав Шевченко.

 

Яскравим зразком ліро-епічної соціально-побутової поеми є “Катерина”, у якій гостро поставлені проблеми соціальної нерівності і трагічної долі селянки. Для головної героїні “чужими” людьми стали навіть батько та мати, які вигнали її з дому, коли дізналися про те, що в неї повинна народитися дитина. Вони не змогли піти всупереч громадській думці і вчинили у дусі традицій. Автор гнівно засуджує поведінку московського офіцера і, зрештою, всю мораль суспільства, яке дозволило занапастити душу молодої дівчини. Композиція гранично дохідлива: вступ-звернення до дівчат-селянок, любовний епізод і народження нешлюбного сина, вигнання зганьбленої з дому, поневіряння її на чужині, випадкова зустріч з Іваном і самогубство героїні. Особливістю сюжету поеми є підбір надзвичайно гострих драматичних ситуацій, завдяки чому стисло і водночас глибоко розкриваються характери персонажів.

Велику роль у “Катерині” відіграють ліричні відступи, завдяки яким громадянська схвильованість поета мимоволі передається читачам, а також пейзажі, якими Т. Шевченко підкреслює психологічні стани героїв.

[8]

 

Поема «Катерина» написана 1838 р., її автограф невідомий. Уперше вона була надрукована в «Кобзарі» 1840 р.

За  жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір,  у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше — жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т. Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).

У творі одна сюжетна лінія, що час від часу переривається авторськими відступами різного характеру: філософськими, дидактичними, автобіографічними.

Головною героїнею поеми є проста сільська дівчина Катерина, яка, всупереч традиціям і моралі, «покохала москалика, як знало серденько». Коханий поїхав і пообіцяв повернутися. Після народження дитини батьки, які були не в змозі пережити сором, виганяють Катерину шукати коханого.

Жінка після тяжких мандрів зустрічає його, та офіцер-спокусник не захотів пізнати колишню кохану і відштовхнув її. Жінка з розпачу втопилася, а дитину підібрали люди. Малого Івася ми зустрічаємо на шляху поводирем. Тут же відбувається його зустріч із паном-батьком. Проте жорстокий чоловік не захотів пізнати свого сина, як колись його матір. Автор явно співчуває Катерині, хоч і засуджує її за легковажну довіру. Його позиція розкривається в ліричних відступах-повчаннях: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

Гостро передано в поемі горе батьків Катерини, яких віковічні традиції моралі змушують зректися своєї дитини, вигнати її з дому. Поет співчуває і цим знедоленим людям, правдиво малюючи їх психологічний стан.

Офіцер-спокусник зображений спочатку через спогади Катерини та авторську мову. Лише раз ми бачимо його при зустрічі з Катериною в лісі. Це жорстока, бездушна людина, яка, за задумом автора, є уособленням горя, що його несе розбещене панство простому народові.

Образ оповідача розкривається через змалювання персонажів поеми, а також у ліричних відступах, якими пов’язані окремі частини поеми. Автор висловлює щире співчуття своїй героїні, виступає на захист знедолених.

Ідея твору — гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених.

Для твору характерна  віршувальна різноманітність, особливо відрізняються в ньому ліричні відступи і частини поеми, що містять розвиток дії. Це сприяє більш яскравому й повному вираженню авторського задуму, чітко розмежовує частини твору.

[10]