Гайдамаки

Формат: txt

Завантажити

Поема «Гайдамаки», написана в 1841 році, стала наступним кроком у творчості Тараса Шевченка. У ній описується повстання українського народу під керівництвом Залізняка і Гонти проти польського панства і католицького духовенства, яке сталося на Правобережній Україні в 1768 році. Одним з ключових питань цього повстання, відомого також під назвою «Коліївщина», було питання віри. Церква для організаторів руху була не тільки центром духовності народу, а й основною силою, яка може згуртувати українців, - церква уособлювала саму Україну. Боротьбу за свободу і національне самоствердження поет оспівував як народний подвиг, а гайдамаків він зобразив славними лицарями, рішучими, активними, чи не байдужими до долі свого народу. Головна ідея поеми - національна незалежність і християнська віра як основа життя українців, відповідальність кожної людини за власне життя і долю країни. Моральні цінності відігравали величезну роль в об'єднанні і виживанні нації в ті нелегкі для українців часи.

Одним із найвизначніших історичних творів Т. Шевченка раннього романтичного періоду стала поема “Гайдамаки”, присвячена одному з найзначніших козацько-селянських повстань XVIII ст. — Коліївщині. Письменником докладно змальовані історичні особи гайдамацьких ватажків. Максим Залізняк—улюбленець повсталих, які складають про нього пісні, прихильно називають сизим орлом. Єдність з народом — визначальна риса “батька Максима”. Люблять його козаки і за патріотичне горіння в боротьбі за правду і волю, і за розум та людяність, і за тонке почуття гумору. Він добре “і воює, і гарцює з усієї сили”. Визначальна риса його побратима Івана Гонти — вірність присязі. Якщо ти взяв до рук “свяченого ножа”, вважає він, то не зупиняйся ні перед чим, інакше ти — зрадник. Переконаний у невинності своїх дітей, Гонта, однак, вбиває їх, щоб ніхто не дорікнув йому у відступництві від присяги. Він виконує своє рішення, але несамовито мучиться й карається в нім люблячий батько. Козацький сотник з глибоким сумом ховає дітей за запорозьким звичаєм і з глибокою ніжністю благословляє їх могили. Непереборна сила українського народу втілена в образі Яреми, який подається в еволюційному розвитку і вражаєрозмаїттям почуттів: Ярема-наймит дивує рабською покірністю (“гнувся-нагинався”); Ярема- закоханий — спалахом ніжних почуттів, від яких відчув, “що виросли крила, що неба достане, коли полетить”; Ярема-месник — своєю грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири Так і кладе...

А Галайда, знай, гукає:

— Кари ляхам, кари!

Колишній наймит постійно з народом, ділить з  ним ярмо неволі і радісні перемоги над гнобителями. Вранці повінчавшись з Оксаною, він увечері повертається в загін Залізняка, який називає його своєю “щирою дитиною”. Головний герой твору — повсталий народ. Поет захоплюється єдиним революційним поривом до волі, у якому немає місця байдужим, тому вдома “осталися діти та собаки, — жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки”. Всі дії повстанців спрямовані на досягнення мети — звільнити Україну від чужоземного поневолення, стати справжніми господарями своєї землі. За жанром “Гайдамаки” — ліро-епічна поема героїчного характеру. Композиція твору струнка: два вступи, одинадцять розділів та епілог, післямова і гумористичне послання до передплатників. У поемі майстерно поєднані дві сюжетні лінії: селянське повстання й особисте життя Яреми. Особливістю композиції є також значна кількість вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет стає ніби співучасником подій:

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля!

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Пейзажні замальовки у творі скупі, але романтично забарвлена природа в них живе, як і люди. Твір, що має фольклорну основу, відзначається багатою тропікою. Це і постійні епітети (дрібні сльози, буйні вітри), і гіперболічні порівняння (як та хмара, гайдамаки Умань обступили), і символи (бенкет у Лисянці), метафори (Смілянщина кров'ю підпливає).

[8]

Історична основа поеми. «Гайдамаки» — найбільша з поем Т. Шевченка. У її основі — історичні події 1768 р. — повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщина. На той час українці на територіях, що належали Польщі, перебували під потрійним гнітом: національним, релігійним, соціальним. Безпосереднім поштовхом до повстання були нечувані розбої та знущання конфедератів, що під гаслом оборони батьківщини та віри від зазіхань Російської імперії утискували українців, які були, на відміну від поляків-католиків, православними. Із Черкащини, де спалахнуло повстання, воно поширилося на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину і навіть на Закарпаття. Проте зрадницька політика російського царського уряду, який допоміг Польщі розправитися з повсталими, призвела до поразки гайдамацького руху. Ватажки Коліївщини були заарештовані, Івана Гонту по-звірячому стратили, Максим Залізняк був відправлений до Сибіру на каторгу. Тисячі гайдамаків покарали на смерть. У поемі багато історичних фактів, імен, натяків на певні історичні обставини, без знання яких розуміння твору буде неповним. Так, наприклад, хто та «ласкава пані», що надсилала повстанцям «вози залізної тарані»? Допитливий читач дізнається, що в народі були широко розповсюджені чутки про підтримку гайдамацького повстання російською царицею Катериною, що саме вона постачала їм зброю — «залізну тараню». Також варто зазначити, що вбивство Гонтою власних дітей — художній вимисел, до якого вдався автор для підсилення трагедійного пафосу, яким пройнята вся поема. 

Композиція поеми дуже струнка: два вступи — лірично-філософський і літературно-полемічний («Інтродукція»), одинадцять розділів та епілог. Крім того, далі йде післямова, хоч і називається вона «Передмова», і гумористичне послання до передплатників. Особливістю композиції поеми є значна кількість ліричних відступів, у яких поет дає оцінку зображуваних подій і наче стає їх учасником.

Сюжетна канва проста: дві сюжетні лінії: одна — розгортання селянського повстання, друга — особисте життя наймита Яреми та пов’язаних із ним персонажів. Обидві сюжетні лінії переплітаються, бо Ярема стає учасником гайдамацького повстання, але основною лінією є доля Яреми на тлі історичних подій.

Незважаючи на героїчний характер оповіді, вона має трагічний пафос, оскільки й сам автор із болем малює картини розправи гайдамаків в Умані — «кривавий бенкет». Сцена вбивства Гонтою своїх синів лише підсилює враження від гостроти соціальних, національних і релігійних проблем, які гайдамаки, доведені до відчаю, намагалися вирішити шляхом повного винищення шляхти.

З перших сторінок поеми постає перед нами образ Яреми. Він — «сирота убогий», наймит-попихач у корчмі, виріс без батька й матері. Автор нічого не говорить про його минуле. Мабуть, хлопець — безбатченко, бо навіть прізвища не має. Ярема-наймит зазнає постійних знущань із боку хазяїна: корчмар ображає, принижує його, у розмові звертається до хлопця не інакше, як «хам» чи «хамів сину». Але бідний наймит не нарікає ні на долю, ні на людей. Лише іноді нишком поплаче — і знову за роботу.

Але автор називає Ярему й «сиротою багатим». Правда, спочатку іронічно говорить, що Ярема багатий на латки та на дрібні сльози. Але потім розповідає, що він по-справжньому багатий серцем, душею. Ярема вміє кохати, і його кохає Оксана, дочка вільшанськго титаря. Яким ніжним є в коханні Ярема! Це почуття окрилює його, він відчуває себе здатним на великі вчинки. Бажання бути щасливим зумовило рішення Яреми йти до гайдамаків. Тільки тут, у лавах гайдамаків, він відчув себе справжньою людиною, навіть прізвище отримав —Галайда. Його завзятість у бою помітив Максим Залізняк. Дізнавшись про долю титаря й Оксани, Ярема з потрійною люттю кидається в бій. Із цього часу його можна назвати справжнім месником. Визволивши Оксану й одружившись із нею, Ярема, вірний клятві й обов’язку, не залишається з молодою дружиною, а повертається до гайдамаків.

Образ Яреми Галайди є збірним образом народного месника, який прагне визволення від гніту. Важливо, що Ярема не гине в бою. Так Т. Шевченко хотів показати безсмертя українського народу, нездоланність його потягу до щастя, до волі.

У ході священної боротьби розкриваються моральні якості Максима Залізняка як людини і полководця. У бою він завжди там, де найзапекліша битва. Його завзятість і військова доблесть є прикладом для повстанців. У колі своїх друзів він добрий, чуйний, по-батьківськи ставиться до гайдамаків, називає їх своїми дітьми. Устами народного співця Волоха народ славить Залізняка як ідеал ватажка, порівнюючи його із «сизим орлом». Поет називає Залізняка «залізною силою», і він справді був таким, бо це сила народу.

Як і в народних піснях, так і в поемі поряд із Максимом Залізняком виступає Іван Гонта, уманський сотник, що перейшов на бік повстанців. Відповідно до народних пісень, Т. Шевченко змальовує Івана Гонту як видатну особистість, здатну силою свого прикладу повести інших на бій. Найбільш трагічним епізодом є розділ «Гонта в Умані», коли заради присяги Гонта вбиває своїх дітей. Символічно, що Т. Шевченко наче обриває розповідь про гайдамацьке повстання на самому його злеті. Читач не бачить жахливої розправи над «коліями», для нього образи мужніх героїв — Яреми, Гонти, Залізняка — назавжди залишаються яскравими, сповненими мужності та звитяги.

[10]

• < Попередня
• Наступна >