Початок нової епохи в розвитку української літератури, що підняла її на світовий рівень, пов'язане з творчістю Тараса Григоровича Шевченка. У своїх глибоко народних творах він органічно поєднав національне і загальнолюдське, ставши, за словами І. Франка, «велетнем у царстві людської культури».

Найвизначніший український поет і національний пророк Та­рас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях Звени­городського повіту на Київщині. Його батьки були кріпаками пана Енґельгардта.

Тарас був ще зовсім малий, як батьки переїхали в село Кирилівку, яке тепер зветься Шевченкове.

Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Батько одружив­ся вдруге, і до хати прийшла мачуха з трьома дітьми. У родині поча­лися непорозуміння, колотнеча, справжнє пекло.

Незадовго за матір’ю помер і батько. В 11 років Тарас залишив­ся круглим сиротою.

Вже змалку проявляв він незвичайну охоту до науки й малюван­ня. Ще за життя батька він навчився читати в дяка Губського. Другим його вчителем був дяк Богорський, малоосвічена й жорстока людина, ще великий п’яниця. По двох роках він покинув Богорського з надією знайти кращого вчителя. Та нелегко було знайти доброго вчителя між дяками-малярами.

Коли було йому 15 років, він знайшов маляра, який погодився його вчити під умовою, що він принесе від пана дозвіл.

Управитель маєтків дозволу не дав. Він послав Тара­са на панську кухню за помічника. Згодом зробив його кімнатним козачком, тобто хлопцем до особистих по­слуг панові.

Як панський козачок, Тарас виїхав з паном Енґельгардтом до Вільно. Запримітивши випадково, що Тарас має хист до малювання, Енґельгардт віддав його в науку спершу у Вільно, а пізніше у Варшаві.

Незабаром Енґельгардт переїхав до Петербурга і забрав з собою Тараса, і в Петербурзі віддав його в науку до кімнатного маляра Ширяева.

Під час так званих білих петербурзьких ночей Шевченко ходив у Літній Сад і змальовував статуї. В одну із таких ночей побачив йо­го мистець з Київщини Іван Сошенко. Сошенко зацікавився своїм земляком, помітив у нього справжній малярський талант і вирішив опікуватися ним.

Він познайомив його з українським письменником Євгеном Гребінкою, що жив тоді в Петербурзі, з Карлом Брюлловим і А. Венеціановим, в той час відомими художниками, та російським по­етом В. Жуковським.

Усі вони вирішили викупити Тараса від пана. Пан зажадав нечувану в тих часах ціну: 2500 золотих карбованців. Щоб роздобути такі великі гроші, Карло Брюллов намалював великий портрет В. Жуковського. Портрет розіграли в лотереї і на виручені гроші викупили Шевченка на волю.

Це сталося 22 квітня 1838 року. У цей час молодий Шевченко був не тільки малярем, а й поетом: він почав писати, ще бувши кріпаком.

Вийшовши на волю, Шевченко зразу вступає в Академію мис­тецтв. Також відвідує лекції в університеті, вивчає історію мис­тецтв, загальну історію, літературу, фізику, зоологію та інші науки. Багато читає.

Так Шевченко в скорому часі оволодів вершинами людського знання, став всебічно освіченою людиною.

Шевченко в цей час ознайомлюється з сучасною йому українською літературою, стає на власний творчий шлях, стає національним поетом. У цей період вік багато пише. 1840 рову перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у ній було лише 8 його творів).

У найкоротший час Шевченко здобув славу найбільшого українського поета. Його творчість виросла на ґрунті народної української творчості та попередньої ук­раїнської літератури.

У 1843 році поет виїхав на Україну, де не був аж 14 років. Пізнавши дійсний стан життя українського народу, ще гостріше відчув поневолення. Відгомоном цієї подорожі була поема «Сон».

На початку 1844 р. Шевченко знову повертається в Петербург і продовжує навчання в Академії мистецтв. По закінченні Академії мистецтв і одержанні диплому в 1845 р. виїздить на Україну як визначний маляр і поет.

Будучи вільною людиною, він ще гостріше відчув поневолення українського народу. Кріпацтво ненавидів цілою душею, тому захо­пився ідеями «Кирило-Мефодіївського братства», що як одну з точок програми поклало собі звільнення українського народу з кріпацтва.

Царська поліція викрила «Кирило-Мефодіївське братство» і вес­ною 1847 р. арештувала всіх його членів, у тім числі Шевченка.

Їх вивезено до Петропавлівської фортеці в Петербурзі і засу­джено на вивіз у різні закутки Російської імперії. Найсуворіше по­карано Шевченка, його заслано на 10 літ простим солдатом до Оренбурга із забороною писати й малювати.

В далеких непривітних азійських пустелях Шевченко мучився душею і тілом. Аж 2 серпня 1857 р. поета випустили із заслання. На весну 1858 р. через Нижній Новгород, Москву приїхав у Петербург. Його вітали скрізь не тільки як першого співця України, але як бор­ця за волю.

Тяжка десятилітня неволя зовсім підірвала здоров’я поета. На заслання він їхав молодою людиною, в розквіті сил, із заслання по­вернувся знесилений тілом, із втомленою душею.

Стан його здоров’я гіршав і гіршав, і 10 березня 1861 р. він по­мер. Земляки перевезли його тіло в Україну і похоронили над Дніпром, недалеко Канева, на так званій Чернечій горі,так як цього бажав собі в «Заповіті».

Тяжке життя було у нашого найвизначнішого поета. Прожив він 47 років, з них 24 роки був кріпаком, 10 років — на засланні, а решту життя — під наглядом російської поліції.

Шевченко — поет, художник і духовний провідник ук­раїнського народу. В його поетичних творах знаходи­мо найкращий і найсильніший вислів любові до рідного краю і рідного народу, в його творах замкнений увесь зміст українського народного життя. У своїх творах він закликає ук­раїнський народ до боротьби за своє визволення. Шевченкові творчість і життя стали символом боротьби України за свою волю і незалежність.

[4]