Борвій

1902

Чорне хмарище встає повагом, 
Заступає світ, стеле темряву;
Розпанахалось, завихрилося,
Мов страховище з пекла зрушене,
Сгорта навкруг землю крилами,
Оперезане скрізь гадюками
Сизо-білими, волохатими,
Що сплітаються, розплітаються
І звисають вниз грізним кетягом...

Душно, млосяно, і задуха та 
Мов гнітить усе важким каменем:
Ані способу вільно дихати,
В голові гуде, думи сковані,
В серці млявому - рабські острахи...

Притаїлось все пополохане 
Перед з'явиськом тучі грізної:
Вітерець ущух - ані подиху, 
Змовк веселий гай - ані шелесту, 
Знишкли пташечки-щебетушечки, 
Поховалися й кінці, шуляки, 
Ластівки лише не злякалися - 
У повітрі, знай, сміло плавають, 
Нижуть стрілами проти хмарища...

Люди теж з страхом незміркованим 
Тучі ждуть тії лиховісної. 
Багатирщики зачиняються 
По своїх дворах, по хороминах, 
Затуляючи вікна коцями, 
Щоб не чути їм грому-грюкоту;
Позасвічують ще й лампадочки, 
Щоб не бачити спалу блискавки - 
Так жахаються смерті наглої! 
Жаль їм злинути з світу ласого, 
Від утіх-розкош в мертву темряву, 
Що на той-бо світ, на суд праведний...

А сіромі пак на ті заходи 
Нема вільної і хвилиноньки:
Лиш про те вона побивається, 
Щоб не зніс потоп їй хатиноньки, 
Не забрав добра її вбогого, 
Із худобою, а то й з дітками, 
Чи недужими - батьком, ненькою...
Що їй думати про гріхи свої? 
Гвалт безжалісний, скрута, горенько 
Та темнота - ось відповідники! 
Що лякатись їй смерті наглої? 
Не дало життя втіх і радощів, 
А дало дише муку, нуждоньку, 
То хоч смерть ота угамує їх, 
В ямі темній дасть їм відлежатись...

А вже хмарище, туча грізная 
Геть насунулась, низом стелеться, 
Досягаючи лісу крилами, 
Ніччю криючи небо збурене... 
Ось розшарпалась світлом-пломенем, 
Засліпила всім очі злякані 
Обізвалася грізним гомоном, 
І занишкла знов, притаїлася... 
Та зненацька враз як не сказиться:
Заревла, мов звір, диким вигуком,
Покотилася вихром-бурею,
Геть ламаючи, що не трапиться;
Заяскрилася блискавицями, 
Із страшних гармат разом вдарила, 
Аж земля кругом іздригнулася, 
В хлющі пінявій потопаючи...

Не журіться ж, гей, бідарі мої, - 
Горобина ніч - вам не мачуха! 
Сміло глянемо в вічі борвію 
Та зміркуємо усе розумом:
Може, зірвемо ще й порадоньку 
Від бунтовника навіженого?..
Після борвію гляне сонечко 
І огріє всіх рівним променем, 
Вороги життя згинуть пропадом, 
А повітря скрізь оздоровшає:
Після борвію легше дихати, - 
Із заліз думки вириваються, 
Серце в груди б'є якось сміливо, 
І скриляється знов надіянка, 
Що й окривдженим правда станеться!.

• < Попередня
• Наступна >