Breadcrumbs

Дикий Ангел

Attachments:
Download this file (Dykyi_anhel.txt.zip)Завантажити[ ]40 kB

Одна а кращих п'єс Олекси Коломійця “Дикий Ангел” мас про­мовистий підзаголовок: “повість про сім’ю”. Цим окреслена коло її морально-етичних проблем: людина і праця, людина і матеріальний достаток, батьки і діти, виховання і його ре­зультати. Хоча драма певною мірою с даниною своєму часові, проте порушені в ній питання не залишають байдужим і сьогоднішнього глядача й читача.

Нервом п'єси, безперечно, є її головний герой Платон Микитович Ангел. Автор цікаво обігрує це прізвище, викори­стовуючи означення "дикий", тобто некерований, буйний, свавільний. І разом з тим ангел — охоронець сімейного вогни­ща, його добрий геній. Життєву філософію цього героя дра­матург відтворює очима різних персонажів, і з розмаїття цих думок проглядає непересічна особистість, яка має свій погляд на світ і свою систему моральних цінностей. Так, дружина Платона Микитовича Уляна безроздільно поділяє думки чо­ловіка, тільки, як і годиться матері, виявляє більше теплоти і ніжності у ставленні до дітей. Донька Таня доброзичливо-іронічно величає батька “паном президентом”, маючи на увазі його турботу не лише про сім'ю, а й про добробут держави. На думку Ангела, людина повинна бути справжнім господа­рем і у власному домі, і в країні. Сусід-пенсіонер Крячко характеризує Платона по-іншому — “куркуляка", “за копійкою не те, що нахилиться, а ляже”. Полярні оцінки головно­го героя викликані насамперед його ставленням до грошей. Проте автор неодноразово підкреслює, що йдеться про чесно зароблені гроші. Богом для Ангела, наріжним постулатом його світовідчуття є наполеглива і сумлінна праця, яка при­носить матеріальне і моральне задоволення людині та при­множує добробут держави. Колишній робітник уже на пенсії, але заслужений відпочинок розуміє досить специфічно: по­стійно щось майструє, вдосконалює. Недаремно Ліда заува­жує: "Петро розказував — ніколи не бачив, щоб батько відпо­чивав... Усе щось робить".

Сам Платон Микитович по-максималістськи гостро де­кларує свої погляди на світ: “... жити треба неабияк, а добре, багато. — вкоренитися в життя, щоб усе було, і про запас було. І це не гріх”. Він переконаний, що тільки в праці відбуваєть­ся становлення і змужніння дитини, тому змалечку своїх синів привчив до роботи в майстерні. Головний герой вважає, що і до Конституції треба внести доповнення записавши: “З шістнадцяти років їсти свій хлібі” інакше все нанівець піде. Ні газети, ні кіно, ні збори, ні лекції не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то каліка”. З цією думкою перегу­кується інша. На запитання Крячка-батька, як треба вихову­вати сина, щоб він став хорошою, порядною людиною, Платон Микитович відповідає: “Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв'яжи, склянки води не донесеш до рота нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно — калікою став... їсти, пити хоче. А робити ні. Каліка з калік”. Важливою у розкритті авторського задуму є сцена, за жартівливим визна­ченням Талі, “експропріації або, просто кажучи, грабунку серед білого дня". Це цілий ритуал, коли Платой Микитович ціка­виться заробітком кожного з родини: соромить Федора за те, що той працює не на повну потужність, значить, необхідно урізати його щоденні витрати; відмовляє доньці у новій сукні, бо вважає, що “на моду грошей немає”; радить студенту Пав­лику під час канікул попрацювати у студзагоні, щоб зароби­ти більше, ніж на заводі. Ангел сам поважає гроші, береже та заощаджує їх — дбає про добробут родини, яка має все необ­хідне. Живо хоч і не в розкоші, але не бідно.

Батьків моральний кодекс поважають і діти, які з поша­ною і любов’ю ставляться до Платона Микитовича, тому його сім’я нагадує моноліт, котрий тримається на батькові, а їхня садиби із збудованим власноруч будинком — неприступну фортецю, яка надійно захищає дітей під життєвих штормів. Однак драматург моделює низку ситуацій, у яких виявляються нові або ж поглиблюються вже відомі глядачеві риси характеру головного героя. Коли наймолодший син усупереч волі батька одружується теж із студенткою, Платон Микито­вич виганяє молоду сім’ю з дому, вважаючи, що до шлюбу молодята поставилися безвідповідально. Він не може погодитись із невісткою, ніби “з милим рай і в курені”, тому категорично відповідає: “В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! ” Батькова позиція однозначна — спочатку забезпеч себе матеріально, а потім одружуйся. Ангел не сумнівається в правильності свого жорстокого вчинку і разом а тим хвилюється за Павлика, хоче знає, що наймолодший син повинен перебороти всілякі труднощі саме завдяки прищепленим батьком рисам — працелюбності, впертості в досягненні мети, бажанні само­утвердитися, зберегти своє кохання. Передбачення Платона Микитовича збуваються.

Максималізм Ангела виявляється і в ставленні до най­старшого сина Петра. З одного боку, батько радий, що родина його первістка живе добре, заможно. З іншого, він обурений тим, що Петро виявив безвідповідальність, коли дозволив спо­руджувати житловий будинок у місці, непридатному для цього за санітарними нормами. Гнів Платона Микитовича такий великий, що його не вгамовує навіть думка про великі заро­бітки сина, він забуває про власні слова: “Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача і зарплата чимала. Держись!... ” Батько вимагає негайно підписати заяву про звільнення з пре­стижної роботи. Репліку сина про те, що не він один стояв за таким нерозумним рішенням, Ангел відмітає у властивій йому категоричній манері: “…знаєш, хто найбільше шкоди прино­сить землі нашій, людям, державі нашій? Маленькі времен­щики... У тобі теж временщик обізвався... За п’ять років, мовляв, може, мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде відповідати — ось і вся філософія временщика. Напако­стить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть... І сухим з води. За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї роботи відповідай! ” Авторитет батька такий високий, що Петро пише заяву і пе­реходить на посаду рядового інженера.

Не тільки твердість характеру, а й розуміння складності життя, особливо у сфері почуттів, виявляє Ангел тоді, коли дізнається про зв’язок сина Федора із заміжньою жінкою — лікаркою Клавою, доля якої не склалася з чоловіком-п’яницею. Спочатку Платон Микитович стривожений — непоря­док, а коли переконується в серйозності почуттів обох, ра­дить синові: “Любов не возять по закапелках, не прихову­ють! Любов не крадуть, Федоре... У всьому, у малому й вели­кому єдиний порадник правда! Чуєш, — правда!"

Можна сперечатися про методи педагогіки, сповідуванні головним героєм: деспот він чи люблячий батько? Скнара чи ощадливий господар? Наскільки виправданий його макси­малізм? Чи не краще шукати компроміси? Справді, образ Ан­гела полемічно загострений. Але він викликає симпатії і в глядача, й у драматурга найперше тому, що такі ж жорсткі вимоги, як до дітей, до інших людей, Платон Микитович ста­вить і до себе. Правота "дикого Ангела” очевидна порівняно з його антиподом — Крячком. Незважаючи на схожість біо­графії, великий досвід, сусідство, це людина поверхова, тріскучий демагог, бездіяльний, інертний споживач, який і сина виховує відповідно. За власні педагогічні прорахунки він зви­нувачує школу та міліцію, дорікаючи їм за безвідповідальне ставлення до молодого покоління.

Найзворушливішою є остання картина драми. "Сімейна монархія" Ангела вистояла, знову вся родина зібралася в бать­ківському домі. Коли вузли родинних проблем розрубано, помирає Платон Микитович, виконавши свій земний обов’я­зок, передавши естафету життя, високі моральні заповіді своїм дітям.

П'єса О. Коломійця актуальна і сьогодні порушеними в ній проблемами екології, безгосподарності, виховання, пріо­ритетів у ньому — сім’я чи суспільство закладає підвалини людського характеру? Чи кожен батько може зараз сказати своїй дитині: “3 віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе нази­вають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за діла твої відповідає. І совість роду свого не дам плямити”.

[1, 193]