Рінь

“Археологічний" мотив звучить і в цій поезії (наведемо її повністю):

Де шлях у жовті врізується стіни

І урвище над закрутом стримить,

Наш погляд, неуважливий на мить.

Затримує жорсткий прошарок ріні.

Вона суха і сіра. Але вії

Примкнеш перед камінням у піску —

І раптом чуєш силу вод рвучку

Та різкість вітру, що над ними віяв.

Рінь — галька, дрібне каміння, роками обточуване водою, вітром, для поета ж головне те, що це німий свідок історичного часу, який так багато міг би розповісти про минуле. Просто уважна людина, а вчений-археолог тим більше, обов’язково задумається про “силу вод рвучку”, про "різкість вітру, що над ними віяв", коли помітить на стіні урвища “жорсткий прошарок ріні”. Так, вона звичайша, “суха і сіра”, але разом з тим — велика таємниця, яка приховує тисячолітній досвід людства, чиїсь поразки і перемоги, невпинний хід історії.

“Рінь”, як і однойменна збірка, — це твори великої інтелектуальної напруги, які в точних і скупих образах схоплюють предметно й узагальнено водночас сутність історії. Використовуючи свої знання археолога, філософа, історика, Олег Ольжич вибудовує власну світоглядну та естетичну концепцію, згідно з якою минуле, сучасне і майбутнє це неподільний ланцюг. Відтак автор намагається оживити історію, окремі матеріальні предмети, що збереглися віддавна, — камінь, уламки кераміки, а також реконструювати засобами слова її дух як вічну боротьбу. Образ каміння є і у вірші “Рінь”, і в поезії "Пророк", він один з улюблених в Олега Ольжича: ‘‘Я — камінь з Божої пращі", “річки течуть не водою — камінням сухим і чорним". Як зазначає М.Ільницький, “поєднання "камінності", твердості з енергією дії витворює модель, характерну для поезії Олега Ольжича"

[1, c.120]