Воно зросло з шукання і розпуки...

Цей вірш поета — про молоде покоління борців за націо­нальну ідею:

А гострозоре, мужнє покоління

Уже росте на молодій землі.

                                    П. Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки.

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки

І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,

Не знаючи вагання і квилінь,

Покірну землю чути під ногою

І пити зором синю далечінь.

Творчість Олега Ольжича сповнена польових імперативів, вимог героїчного життєвого стилю, пориву, діяння. Так, у вірші «Нащо слова? Ми діло несемо,…» він висловлює думку про необхідність активності, а не споглядальності, красномовності, фальшивої патетики:

Міцніша віра і дзвінкіший чин

За словоблудіє і за тимпани!

У “Незнаному Воякові” поет абсолютизує людську волю і міць духу, підкреслює їхнє значення як рушійної сили люд­ських діянь:

Захочеш — і будеш.

В людині, затям.

Лежить невідгадана сила.

Подібні думки та інтонації характерні й для вірша «Воно зросло а шукання і розпуки...». Олег Ольжич малює узагаль­нений портрет молодих патріотів, мужніх, відважних, силь­них лицарів, які, шукаючи ідеали, враховують досвід батьків, але не схвалюють їхніх вагань, сумнівів, душевної розчуле­ності, сентиментальності. Нова доба, нові реалії часу, уроки історії гартують молоде покоління. У ньому гармонійно по­єднано притаманні юні оптимізм, радість пізнання життя і мужність, силу духовну і фізичну. Молоді люди вважають себе резервом нації, готові до боротьби, до самопожертви, свідомі свого покликання — їхній порив сягає у “синю да­лечінь”. Цей образ прекрасного майбутнього запозичено а поезії М. Рильського, творчістю якого захоплювався Олег Ольжич.

Віршу передує епіграф із поезії П. Филиповича “Візьмеш у жменю сонного насіння...”. Відомий неокласик вірив у мо­лоде покоління і не раз проголошуючи: “Слава тобі, молоде покоління, дню молодий"; «І наші дні здивують дивним світлом прийдешні покоління». У поезії П. Филиповича протиставляються дві життєві позиції: з одного боку, —- “надії мрійні і смутні квиління”, а з іншого, — мужність, розум, вдум­живість, саме за ними майбутнє. Вдало знайдений Филиповичем образ “сонного насіння” потверджує цю думку — весняна, молода земля пробуджує до нового життя навіть за мріяних і байдужих людей.

Якщо Филипович спостеріг у своїй сучасності лише перші "паростки" нового молодого покоління, то Олег Ольжич уже був одним із його представників. У вірші-маніфесті він вітав утвердження нової людської особистості, на­вої психології української молоді — оптимістично настроє­них, енергійних, впевнених у собі борців. Скупі фрази, ла­конічність вислову, ощадливість у художніх засобах, за яки­ми приховано великої сили духовний потенціал, — ці риси, притаманні поезії Олега Ольжича загалом, яскраво виявились і у вірші “Воно зросло з шукання і розпуки...”.

[1, c. 119]

• Наступна >