Б. Олійник створив проникливий образ скромної трудів­ниці — сільської жінки, яка вже виконала свій життєвий обов’язок і відійшла у вічність. Вірш побудовано у формі звернення до матері, щемливого спогаду про її світлу вдачу, яка нагадує «вічну зорю":

Сад вишневий на порі.

Повернулись журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Сум'яття почуттів ліричного героя таке сильне, а біль втрати такий свіжий і пекучий, що він звертається до матері як до живої, не хоче повірити у реальність її втрати і мусить вірити. Ця віра-невіра, цей болючий щем знаходить вира­ження в оригінальних асоціаціях;

Там, де ти колись ішла.

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою.

Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою.

Юним соняхом, —

Сива ластівко,

Сиве сонечко.

Образ матері — один із найцільніших і найтрепетніших у поетичному світі Б. Олійника. Він величний і вічний, тому на­буває значення вселюдського і символічного. Образ матері — це і найвище духовне начало, що втілює любов до праці, людей, природи, пісні, одвічних супутників життя.