Маруся

Attachments:
Download this file (kvitka-osnovianenkomarusa.zip)Скорочено[ ]11 kB

Маруся Квітки-Основ'яненка

Формат: txt

Завантажити повністю

Повість «Маруся» (1832) 

Літературний рід: епос. 

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова). 

Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і зви­чаї народу. 

Головна ідея: оспівування високих морально-етичних якостей прос­тої людини. 

Головні герої твору: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі). 

Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота — на весіллі подруги Ма­руся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду — Ва­силь просить у Наума Дрота руки його дочки, проте отримує незгоду — на другий день Наум Дрот роз'яснює Василеві мотив відмови (Василя за­беруть у солдати) — парубок іде на заробітки, щоб на зароблені гроші віднайти собі заміну в солдати — Маруся, збираючи в лісі гриби, потрап­ляє під дощ, застуджується й раптово помирає (за день до повернення Василя) — важко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, і пізніше помирає — батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах. 

Про твір: естетичним ідеалом Г. Квітки-Основ’яненка став образ головної героїні — Марусі, у якому реалізовано найкращі риси української дівчини-селянки. Її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня краса ідеалізова­на й змальована в фольклорному ключі: «Та що то за дівка була! Ви­сока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»; «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна так це ж к тому ти­ха, і смирна, і усякому покірна». У зображенні Марусі, окрім ознак сенти­менталізму, письменник широко вжив ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: лагідною лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційни­ми вигуками, прислів’ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька!). 

В образі Василя найяскравіше втілені риси сентименталізму — психологічний стан закоханого хлопця, пророкування серця під час розставан­ня пари на цвинтарі, переживання смерті Марусі, добровільна відмова від мирського життя. 

Повість насичена поза сюжетними деталями: українські народні звичаї, обряди — весілля, сватання з усталеним текстом, дотепними примовками, емоційними піснями,. Вражає сцена похорону, народні го­лосіння в устах батьків виписані з етнографічною точністю. Майстерно змальовані в традиціях сентименталізму чудові пейзажі української но­чі, елегійна картина ранку, що стали взірцем для багатьох поколінь письменників. Широкі портретні характеристики персонажів, насичені народнопоетичними елементами, напутливі авторські відступи, репліки — все це становить етнографічне тло твору.