Ольга Кобилянська — визначна українська письменниця, народилася в містечку Ґура-Ґоморі на Буковині 16 листопада 1863 року.

Більш чим півстоліття працювала на літературній ниві. Створила за цей час чимало мистецьких творів, чим збагатила скарбницю української літератури.

Все її життя пройшло на Буковині, яку вона любила всім серцем і служила українському народові небуденним талантом. Знання постійно доповнювала самостійною наполегливою працею та читанням мистецької літератури з думками про плекання вищої духовності.

Захоплена творами німецьких письменників, почала творчість у німецькій мові. Оповідання вмішувала у віденських і берлінських журналах.

Оцінку її творів уперше дали чужі, а опісля свої. Редактор Віденського журналу Вільгельм Бельше радив письменниці продовжувати писати, бо вірив у її великий талант

Ранній період творчості Кобилянської був пов’язаний з ідеям жіночого руху. До зростання її творчості в українській літературі велику роль відіграли діячки галицького жіночого руху, як Софія Окуневська й Наталя Кобринська. Дальша творчість О. Кобилянської йшла по напрямку О. Маковея і Лесі Українки.

Вона — автор повістей з побутового життя, як «Людина», «Царівна», «Земля», «Ніоба», «У неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями» й багато інших новел і оповідань.

Ольга Кобилянська — українська символістка. В її оповіданнях, нарисах і повістях зустрічаємо тематику висвітлення незвичайної вдачі та долі характерів і типів з постійною погонею за красою.

Померла О Кобилянська 21 березня 1942 р. на Буковині.

[4]