Breadcrumbs

Ви тут: Home Укр. література Коцюбинський Михайло Тіні забутих предків

Тіні забутих предків

Формат: txt

Завантажити

 

(1911)

Повістю «Тіні забутих предків» захоплювалась Леся Українка повістю, а Горький називав її «чудовим нарисом».

Працюючи над повістю, Коцюбинський старанно вивчав етнографічно-фольклорні матеріали: «Гуцульщину» В. Шухевича, «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука, «Гуцульські примівки» І. Франка тощо, а також скористався власними спостереженнями, які здобув, перебуваючи в 1910 і 1911 роках у Криворівні. Аналізуючи повість, можемо з найбільшою виразністю визначити характерні для письменника принципи використання етнографічних і фольклорних матеріалів: творчий підхід до них, прагнення проникнути в суть фольклорних образів, не обмежуючись традиційними уявленнями, переосмислити їх, підпорядкувати своїм завданням, стриманість у вживанні діалектних елементів (автор вводить їх лише з метою створення місцевого колориту).

Не зовнішня екзотика цікавила художника, а дух народу, його уявлення і вірування. Через те багата фантастика повісті не має в собі нічого містичного. Легенди, казки, повір’я використовуються для розкриття способу мислення гуцулів та його реальних життєвих основ так само, як бачимо це у фантастичних образах «Лісової пісні» Лесі Українки.

Створюючи образи Івана та Марічки, а, з другого боку, за принципом контрасту — образи Палагни та Юри, Коцюбинський розгортає перед читачем картину соціальних суперечностей у напівказковому світі майже первісних взаємин. Іван і Марічка наче уособлюють високість і чистоту справжніх людей праці, яких не приваблює ні багатство, ні влада. Палагна та Юра виступають носіями іншого начала в тому ж соціальному середовищі: господарство, зверхність над близькими — ось що приваблює їх. Письменник залишається вірним діалектичному розумінню явищ. Що мала робити «фудульна» Палагна, яка так закохалася у господарстві, коли знесилений від спогадів про Марічку Іван почув нехіть і до жінки, і до господарства? Вона взяла собі «любаса». Але пояснення не стає виправданням. Ось чому саме образи Івана й Марічки овіяні високою поезією, тоді як Палагна з Юрою —- приземлені, звичайні, хоч Юра і виступає у фантастично-символічному сяйві. Змальовуючи традиційну,, з давніх часів усталену ворожнечу між «родами» і сім’ями, вводячи мотив кохання між представниками ворогуючих родин (Гутенюки і Палійчуки), автор, наче йдучи за шекспірівською традицією, зробив своїх позитивних героїв байдужими до тієї ворожнечі, бо вони виходять з високогуманістичних почуттів.

Саме для того щоб передати красу глибокого вірного кохання щирих сердець, потрібні були Коцюбинському складна система барв, розмаїтість кольорів, поетично піднесена тональність малюнка. Уважне око і чуйний слух письменника підмітили всі багатства закарпатського краю. Метафори та оксиморони створюють відчутно рухомі, постійно мінливі картини природи, що відповідають складному духовному життю і настроям героїв. Барви, звуки й пахощі зливаються у неповторному синтезі, який тільки сама природа може створити і лише великий художник спроможний передати.

На тлі величної природи розгортається трагедія Івана. Втративши Марічку, він не може знайти щастя ні в господарюванні, ні в Палагні, з якою одружився лише тому, що все-таки треба було газдувати. Туга за красою щирих людських взаємин, за духовними радощами, а поряд з тим — пізнання огидності практицизму, природного для приватновласницького суспільства й уособленого в заможній Палагні та Юрі, зумовлюють новий наплив спогадів героя про Марічку, віддають його під владу тих споминів: «Тусок обіймав серце Івана, душа банувала за чимсь кращим, хоч невідомим, тяглась в інші, кращі світи, де можна б спочити». І, наче йдучи по слідах загиблої подруги, шукаючи, але не знаходячи її, гине він, зриваючись у безодню. Картина даремних пошуків і загибелі, написана в манері примхливого, але органічного поєднання цілком реалістичних деталей і фантастично-міфологічних образів (тісно збиті в купу смереки, «піниста сваволя потоків»; зовсім живий образ Марічки, якої вже давно немає, та яка постає перед Іваном у цілковитій конкретності, аж до її губ та лукавого погляду, її голосу і такого знайомого мовлення; поява чугайстра, його питання: «куди побігла... нявка?»; страх Марічки перед чугайстром та його танці) дає ключ до розуміння соціального змісту поетичної епопеї, суті основного конфлікту твору, його розв’язки. Поезія не може жити на смітнику. Високі людські поривання не можуть примиритись із світом, де панують розрахунок, егоїзм, груба сила. Здається, що високе гине, а низьке перемагає; адже Палагна та Юра будуть жити. Насправді ж повість утверджує перемогу високого, заради якого Іван відмовляється від спокійного ситого життя, ідучи назустріч смерті.

Сила Коцюбинського-художника виявилася у тому, що, розгортаючи на незвичайному фоні ніби суто любовний сюжет, вмонтовуючи етичні проблеми, глибокі внутрішні переживання у розповіді про гуцульське життя, застигле на майже первісній стадії суспільного розвитку, він зробив це в такий спосіб, що зображені явища не тільки сприймалися як щось органічне для Гуцульщини, а й звучали по-сучасному, перегукуючись із суспільним життям початку XX ст. У повісті відчуваємо той самий конфлікт мрії та дійсності, краси високих людських поривань і буденного животіння, який майстерно розкритий у новелі «Сон» на зовсім іншому життєвому матеріалі. «Тіні...» породжують гордість за людину, збуджують стремління до прекрасного, волю до світлого, радісного життя, готовність боротися за нього. Незважаючи на трагічний фінал, повість є твором оптимістичним. Такого художнього ефекту письменник досягає матеріалістичним осмисленням гуцульської міфології, творчим підходом до фольклору, вмінням порушувати болючі питання сучасності, до яких би епох, країн, сюжетів він не звертався.

«Тіні забутих предків» начебто не мають нічого спільного з повістю «Fata morgana», а проте ця спільність існує, вона в характері зображення народу. Темність, некультурність, забобонність живуть у народі поряд з поетичністю вдачі, прагненням до щастя, готовністю йти за нього на смерть, духом протесту проти соціальної несправедливості, будь-якого гніту. І слід погодитись з думкою тих дослідників, які вказують на зв’язок «Тіней...» та інших гуцульських планів Коцюбинського з виношуваним задумом ненаписаної письменником третьої частини епопеї селянського життя 900-х років.

[4]