Breadcrumbs

Дорогою ціною

Формат: txt

Завантажити

 

Про оповідання «Дорогою ціною».

Тема оповідання

В оповіданні «Дорогою ціною» Коцюбинський змальовує героїчну боротьбу українського народу проти кріпацтва, показує непереможне прагнення селян до вільного життя. (Це і є темою оповідання).

Твір написано в 1901 роді. Саме в цей час у колишній царській Росії розгортався широкий масовий рух робітників і селян проти поміщицько-капіталістичної експлуатації, за повалення самодержавства. М. Коцюбинський усією душею співчував визвольній боротьбі трудящих і сам був у перших лавах борців. Він розумів, що нинішня боротьба робітників і селян проти своїх гнобителів є продовженням тієї віковічної боротьби «двох станів, панського й мужичого», яка «ніколи не кінчалась».

Оповідання «Дорогою ціною» нагадувало сучасникам про потребу рішуче боротися з несправедливим ладом, закликало бути гідними нащадками своїх волелюбних предків, виховувало героїчний дух і ненависть до гнобителів.

 

 

Образи Остапа і Соломії

Головні герої твору — кріпаки Остап і Соломія. Прагнення до волі, самовіддана боротьба за неї, мужність, відвага — найголовніші риси героїв твору. У цих образах втілено волелюбність українського народу, який ніколи не мирився ні з пануванням іноземних загарбників, ні з пануванням «своїх» панів.

Ще змалку Остап наслухався від діда розповідей «про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю». Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили в його уяві картини вільного життя.

Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути.

Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село, де «кожен кущик, горбок, долина, кожна стежечка — все було йому знайоме, промовляло до нього». Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття.

Коли Остап опинився далеко від пана, в широкому степу, йому «зробилось весело й легко. Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю. Йому хотілось гукнути на всі легені словами пісні або хоч крикнути, взяти отак щось у руки - велике, міцне — і зламати».

Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі.

При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: воші ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті з допомогою мельника Якима переправилися через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята     країно, з твоїми порядками!»— гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролупав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа

Та й поранений, хворий Остап не втрачає надії на порятунок, він з останніх сил бореться за життя: "Він не хоче вмирати, він хоче жити.. йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію... Остап зсувається з свого ложа    і повзе. Йому боляче. Ну, та нічого, терпи, козаче..."

Відважним та сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися в неволі.

Такою ж самовідданою, сміливою і відважною змалював Коцюбинський і Соломію.

Тяжким і нерадісним було Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства - від поміщика і нелюба,— Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди.

Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на прожиття, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя... Душа рветься до сонця».

Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчать про те, що всюди, де владарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя. Цю думку письменник підтверджує і устами одного втікача, який розповідає про себе: «І попав я до грека, і зазнав я неволі ще гіршої, як вдома. Гнав мене на роботу і вдень, і вночі, а годував гірш за собаку... Сорочка на мені чорна, заношена, нужа на мене напала, їсть. І ходив, як звір той лісовий, та не смів і слова перечити хазяїнові, бо він нахвалявся наслати на мене посіпак...»

Пейзажі і мова оповідання

Важливу роль у творі відіграють майстерностерно змальовані Коцюбинським пейзажі. Вони допомагають нам повніше уявити переживання героїв, краще зрозуміти їх поведінку, Наприклад, щоб підкреслити похмурий, сумний настрій Остапа, якому жаль було залишати рідне село і дорогих йому людей, письменник змальовує нічний пейзаж: село видається Остапові чорною плямою, на тлі якої світиться десь одиноке віконце, і коли воно згасло, щось ніби урвалося і в його серці, ніби порвалася остання ниточка, яка зв’язувала його з усім рідним і дорогим.

Тривога і відчай Соломії, яка заблудила в плавнях, посилюється описом пожежі: «…Краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики... І знов комиші, і знов вода, і знов той самий звук розміреного однотонного прибою морської хвилі... Чим далі вона йшла і чим більш смеркалось, тим більше дим ставав помітним. Птахи сильніше непокоїлись. В повітрі стало тепліше... Соломії робилось душно... Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари — і зразу стали зрозумілими їй і той дим, що вона чула, і тепло, і неспокій птахів, і тікання звірів. Плавні горіли, вогняні гори наступали на них, несли усьому смерть».

Мова оповідання «Дорогою ціною» — це зразок майстерного використання усіх багатств української літературної мови, різноманітних художніх засобів. Письменник уміє дібрати найсильніші, найвиразніші слова й речення, за допомогою яких створює яскраві образи людей, правдиві картини життя. Динамічно побудовані діалоги передають настрій героїв, їх почуття, характерні риси.

Широко користується письменник барвистими епітетами, метафорами, порівняннями. Масовий могутній протест селян -проти кріпосництва передається порівнянням з весняною повіддю: «...Мов талії води під теплим подихом весни, річкою текло українське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...»

Ряд синонімів вдало підкреслюють особливість мови котигорошка: Іван «жебонів своїм козячим голоском», «торохтів, мов горохом сипав» (тобто говорив швидко, безладно й одноманітно).

Описуючи картини природи, письменник часто вдається до такого художнього засобу, як уособлення (персоніфікація). Прокладаючи собі дорогу в непрохідних хащах плавнів, Соломія відчуває, як очерет «їжився перед нею, тіснив з боків, настигав іззаду, ловив коріннями за ноги, колов і різав шорстким листом... він глузував з неї, помахуючи над її головою рудим чубом». Таким же оживленим явищем зображено й пожежу: «Море вогню котилось за ними невпинними, непереможними, веселими хвилями, золотом розсипалось по плавнях, жерло очерет, випивало воду, підпалювало небо...»

Старий одинокий Остап розмовляє з вітром, як з живою істотою, вітер приносить йому «усякі звістки світу і кидає, мов цінний дарунок, у комин хатини».

В такому зображенні природа в оповіданні «Дорогою ціною» є ніби дійовою особою твору, безпосереднім учасником життя й боротьби героїв.

Побудова оповідання

Оповідання «Дорогою ціною» має особливу побудову. У коротенькому вступі письменник характеризує суспільно-політичне життя на Україні в 30-х роках XIX століття, коли розгортаються події, змальовані в оповіданні, а також згадує про ще давніші події з історії боротьби українського народу за свободу і незалежність. Коцюбинський висловлює свій погляд на життя народу як на «віковічну боротьбу двох станів, панського і мужичого». У вступі письменник говорить про нездоланне прагнення українського народу до волі, про те, що боротьба трудящих з своїми гнобителями точитиметься доти, доки існуватимуть класи, доки не переможуть трудящі. Це провідна думка всього твору. Отже, вступ до оповідання допомагає нам краще зрозуміти ідею твору. Далі в п’яти частинах твору послідовно розгортаються події.

В заключній частині оповідання письменник показує самотнє життя уже старого Остапа через багато років після смерті Соломії.

Вступ і закінчення, таким чином, є ніби своєрідними історичними рамками, що охоплюють зображені в творі події.

[3]