Біографія Михайла Коцюбинського

Дитячі та юнацькі роки

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в родині дрібного службовця. Дитячі роки письменника проходили, як він сам писав, «дуже щасливо, в атмосфері теплих сердечних відносин». Батько часто переїжджав з одного місця на інше, шукаючи роботи. Мандруючи з сім’єю по селах і містах Поділля, Коцюбинський підмічав нужденне селянське життя, бачив кривди, які учиняли бідним людям царські чиновники та багатії. Змалку він полюбив чудову природу Поділля. Враження дитинства на все життя залишили глибокий слід у свідомості майбутнього письменника.

У 1871 році сім’я переїхала з Вінниці у місто Бар. Закінчивши тут двокласну школу, Коцюбинський з 1876 по 1879 рік навчався в Шаргородській духовній школі (бурсі). У бурсі він захоплювався малюванням, літературою, брав участь у літературних вечорах, на яких любив декламувати вірші, особливо твори Т. Шевченка. Вже в 4 класі Коцюбинський виявив неабиякі здібності в писанні шкільних творів. Прочитавши один з таких його творів, учитель російської мови сказав: «Будемо мати свого літератора... це майбутній письменник, майбутній поет».

Після закінчення Шаргородської духовної школи Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступає до семінарії, але через важкі матеріальні умови сім’ї вчитися йому не довелося. Проте коротке перебування в Кам’янці-Подільському не пройшло безслідно. Тут Коцюбинський зійшовся з подільськими народовольцями, учасниками нелегальних зборів у зв’язку з роковинами вбивства царя Олександра II. Присутні на зборах виголошували промови проти царського уряду. За зв’язок з народовольцями Коцюбинського було заарештовано, а після звільнення взято під поліцейський нагляд.

Літературна і громадська діяльність.

У 1883 році Коцюбинський з усією сім’єю повертається у місто Вінницю, Сім’я в цей час перебувала в дуже тяжких умовах: батько втратив роботу, мати осліпла, на утриманні дев’ятнадцятирічного Михайла, крім батьків, були ще два менші брати і дві сестри. Чуйний і сердечний юнак почував відповідальність за свою родину і, щоб підтримати її матеріально, почав давати приватні уроки місцевим гімназистам. Одночасно Коцюбинський багато працює над розширенням своїх знань в різних галузях науки. Завдяки постійній наполегливій праці над собою, яка не припинялася все життя, Михайло Михайлович здобув ґрунтовну освіту. Він мав глибокі знання з історії, фольклору, природничих наук, вивчав дев’ять мов: українську, російську, польську, італійську, французьку, румунську, татарську, турецьку і циганську.

Незважаючи на поліцейський нагляд, Коцюбинський разом з іншими юнаками заснував у Вінниці таємний гурток, учасники якого читали заборонену літературу, твори революційних письменників — Чернишевського, Некрасова, Шевченка, Салтикова-Щедріна та ін.

Основним заняттям Коцюбинського до 1892 року було учителювання в приватних сім’ях. Але, перебуваючи в селах, він одночасно навчав і селянських дітей. До цього його спонукало бажання допомогти людям боротися з темрявою і злиднями. Словами героя оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіе тьма» Коцюбинський так висловив свою заповітну мрію цих років: «Всю свою любов, яка єсть у моєму серці, ввесь свій розум, що єсть у моїй голові, все те я віддам бідним, змученим сільським дітям та їх темним батькам і мамам».

Та найбільшою пристрастю Коцюбинського була література. «Щось сильне тягне мене до літературної праці — і літературі я відданий цілою душею»,— говорив письменник. Писати Коцюбинський почав рано. Перебуваючи у Вінниці, він у 1884 році написав перше своє оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Перебуваючи в селі Лопатинці, Коцюбинський створив оповідання «Харитя», «Ялинка» та ін.

В 1897 році Коцюбинський переїжджає до Чернігова. Але губернатор не дозволив йому тут оселитися й працювати, як людині «неблагонадійній». Письменник змушений був їхати в Житомир, де стає на роботу в редакції газети «Волынь». Цензурні утиски не давали можливості Коцюбинському вільно висловлювати свої думки в газеті. Проте часом йому вдавалося вмістити в газеті статті, у яких автор сміливо протестував проти рабського становища робітників у царській Росії, проти національного гноблення і безправ’я малих народів, що населяли Російську імперію.

У 1898 році Коцюбинський вдруге їде до Чернігова. На цей раз йому пощастило стати на роботу в губернському земстві. Поряд з нудною і виснажливою працею в земській управі, яка давала письменникові засоби до життя, він розгортає велику літературну і громадську діяльність. В Чернігові Коцюбинський написав найкращі свої твори: «Фата моргана», «Дорогою ціною» та багато інших.

Коцюбинський радо зустрів і привітав революцію 1905 року. У листах до своїх друзів у Галичину він повідомляв, що в Росії наближається «загальне повстання, яке змете весь старий політичний лад... що всі національності скупчують свої сили, щоб звалити спільного ворога», тобто самодержавство.

Після поразки революції, коли значна частина інтелігенції, налякана жорстокими розправами царського уряду, відійшла від народу, злякалася, Коцюбинський залишився вірним своїм ідеалам. В цей час він написав ряд творів — «Коні не винні», «Сміх» та інші - у яких висміяв зрадників революції, їх ганебну поведінку, показав криваві розправи царизму з тими хто йде проти системи і сміливо закликав народ до боротьби за нове життя.

Останні роки життя

В останні роки життя Коцюбинський кілька разів відвідав гуцульське село Криворівню в Західній Україні, куди приїздили на літо Франко, Леся Українка, Стефаник та ін. Ці зустрічі зміцнювали зв’язки й сприяли згуртуванню передових письменників обох частин України. Коцюбинський збирав у Карпатах матеріал для нових творів про життя гуцулів. В листі до Горького він писав: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя. Гуцули — надзвичайно оригінальний народ з багатою фантазією... Скільки тут прекрасних казок, переказів, повір’їв... Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюся, слухаю і вчуся». На матеріалі, зібраному на Гуцульщині, була написана повість «Тіні забутих предків».

На початку 1912 року Михайло Михайлович захворів. 25 квітня 1913 року письменник помер. Поховано Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку.

Довідавшись про смерть Коцюбинського, М. Горький надіслав хвилюючу телеграму: «Велику людину втратила Україна — довго і хороше пам’ятатиме вона її добру роботу».

Похорон Коцюбинського переріс в народну демонстрацію, хоч поліція і церква намагалися зірвати її. Було заборонено співати хору, виголошувати на похороні промови,, нести вінки.

Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як на Україні, так і за її межами. Вони неодноразово видавалися українською й російською мовами. За кордоном його твори друкувалися польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами. 

[3]

• < Попередня
• Наступна >