ШЕВЧЕНКО

Формат: txt

Завантажити

У “Книзі спостережень”, яку Є. Маланюк писав протя­гом усього життя, серед численних есеїв з питань вітчизня­ної культури і літератури чільне місце посідають розвідки про Т. Шевченка як генія-пророка. Погляд автора на Кобза­ря є одним із найоб’єктивніших з-поміж дослідників його життя і творчості в XX столітті. Маланюк високо поціновує художній талант та історіософські переконання Т. Шев­ченка, дар провидця, називаючи його “духовним Мойсеєм" української нації. Поезія українського генія-пророка мала такий великий вплив на співвітчизників, що для простого люду “Кобзар” став другою книгою після Євангелія.

Захоплення творчістю Т. Шевченка, розуміння її ролі в українському літературному і суспільному контексті природно вилилося в спільність окремих стильових рис обох поетів. Це пристрасність, яка виявлялась одночасно в любої й ненависті до українця за його комплекс раба; це сарказм та іронія, коли йшлося про ганебні сторінки національної історії.

Вірш Є. Маланюка «Шевченко» продовжує міркування і висновки літературознавчих досліджень поета. Чіткість думок, навіть суворість інтонацій створюють напругу, відчуття енергії, заклик до дії. Автор кидає виклик тим, хто вважає Т. Шевченка поетом, трибуном, Кобзарем, він, власне, не проти таких означень, але переконаний у тому, що вони не вповні, а лише частково вказують на значення Т. Шевченка у само­утвердженні — національному, державотворчому, морально-психологічному — українства:

Скорше - бунт буйних майбутніх рас.

Полум'я, на котрім тьма розтала.

Вибух крові, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,

Гонта, що синів свяченим ріже, —

У досвітніх загравах — степа

З  дужим хрустом випростали крижі.

У цих рядках дивовижно переплелися минуле і майбутнє, реальність і мріі, ремінісценції з Шевчоккоиих творів, зокре­ма а “Гайдамаків", найчастіше повторювані образи самого Є. Маланюка - прозрілий раб як переборення комплексу мен­шовартості українця, степ як уособлення всієї України, бо цо незабутня отча земля поета емігранта. Може здатися, що в цих строфах автор надуживає лексикою на означення боротьби та її наслідків - бунт, полум'я, вибух крові, кара, лютий звір, досвітні заграви. Проте це свідома настанова за їхньою допо­могою ствердити ідею невідворотності щасливого майбуття Укрални-держави й народу. Про це мріяв і Т. Шевченко, і Є. Маланюк. Однак закінчується вірш на іншій ноті, теж ремі­нісценції з Т. Шевченка — йдеться про віковічний ідеал українства, закладений ментальністю нації:

А ось поруч — усміх, ласка, мати

І  садок вишневий коло хати.

Рили такої України, оспіваної Т. Шевченком, жив і тво­рив Є. Маланюк.

 [1, c.108]

• < Попередня