Чорна рада

Формат: txt

Завантажити

Найбільшим надбанням Куліша-прозаїка вважається роман “Чорна рада” (1843-1857). Історичну основу твору набула сумнозвісна подія 1663 року, яка заклала ганебний період у минулому України — період Руїни. На “чорній” раді у Ніжині було скинуто гетьмана-патріота Якима Сомка, а натомість вибрано політичного афериста Брюховецького. За жанром твір є першим в українській літературі історичним романом-хронікою. Це авторське визначення мимоволі вказувало на спорідненість твору з літописами, що в давній українській літературі асоціювалось з літературою вищого ґатунку. Тай джерелами роману були козацькі літописи Самовидця і Грабянки. Зображення історичної події позбавлене у Куліша і фактичної точності, і точності деталей, але, приводячи реальні події в одному ряду з вигаданими, письменник будує свій вимисел на історичних матеріалах, що надає романові достовірності. Автор доволі точно змальовує розстановку суспільних сил, настрої козацької верхівки і голоти. Водночас, правдиво відтворюючи суперечності між ними, Куліш проповідує становий мир всередині української нації, поетизує давню славу України, ратні подвиги козацтва.

Групування персонажів не носить у автора традиційного для того часу тенденційно-станового характеру. Герої твору групуються за моральним принципом: з одного боку, високоморальні патріоти (Сомко, Шрам і його син сім’я Череванів, Кирило Тур), з іншого — продажні авантюристи (Брюховецький, Ґвинтовка).

Ідеалом українця-патріота, борця за незалежну Україну виступає в романі Іван Шрам. Виходець із сім’ї паволоцького попа, він закінчив Київську братську школу і став на козацьку стежку. Життя загартувало його волю і дух, зробило досвідченим козаком. Саме ім’я Шрама викликає у козаків повагу. Низовики називають його батьком, уважно прислухаються до порад: “... як спом’яне старого Хмельницького, як тоді в козаків була воля і дума єдина, то козацтво наче й протверезиться”. Шрам справедливий і чесний. Коли він дізнається, що Леся Череванівна обіцяла вийти заміж за Сомка, відступається від наміру одружити з нею сина Петра. Щедро жертвує Шрам на українську церкву, невтомний він у суспільній праці: “не змигнув оком і на годину”, коли того потребувала його рідна Україна. На “чорній” раді козак активно підтримує Сомка, бо бачить у ньому людину, потрібну батьківщині. Та й життя своє завершує герой гідно, за справу України, коли “головою своєю одкупив полковий свій город...” Гідно виховав Шрам і свого сина Петра — мужнього, справедливого і благородного козака, який не менше вболіває за долю батьківщини.

У центрі уваги автора — запорізькі козаки. “Запорожжя, — пише він, — іспоконвіку було серцем українським, на Запоріжжі воля ніколи не вмирала ... як вода у Чорному морі не поведеться, поки світ сонця, так і в Січі довіку вічного не переведуться лицарі”. Запорожці розкриваються через яскраво індивідуалізовані образи. Не може не викликати симпатії Кирило Тур, “здоровенний козарлюга”, “опасистий, з густою чуприною, з вусами, що аж за жупан звисають, і з очима, які так і грають”. Січ для нього — мати, Луг — батько, а найдорожче — козацька честь.

Одним із центральних у романі є образ Якима Сомка. Він змальований як мудрий державний діяч. Ідеал гетьмана — соборна Україна, згуртована під єдиною гетьманською булавою, вільна від будь-яких ворогів. Антиподом Якима виступає у творі інший претендент на гетьманську булаву Іван Брюховецький. Він уособлює в собі все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни.

[8]

• < Попередня