Крила

Формат: txt

Завантажити

Через непросту колізію проходить і герой балади «Кри­ла» (підзаголовок цього твору «новорічна казка»). Новорічний сюжет простий — напередодні свята всі живуть передчуттям дива, подарунків, сюрпризів, їхній «асортимент» доволі незвич­ний: від солі «до бараболі» — до «фотонних ракет» і «пушка на рило». Найдивовижніший подарунок — у Кирила:

Був день як день. І раптом — непорядок,

Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.

Пробивши вату, заряхтіли радо,

На сонці закипіли сині крила.

Яка реакція на цей божественний дар? Туга і тіні в серці від непотрібності крил у Кирила, як і в його дружини:

Жінка голосила: «Люди як люди,

Їм доля маслом губи змастила.

Кому — валянки, кому — мед од простуди,

Кому — жом у господу,

а цьому гаспиду, — прости Господи, —

крила?!»

Повсякденність так засмоктала людину, що вона не здатна жити на висоті неба, на крилах мрії, а лише животіє в обмеженому колі утилітарних потреб і прагнень. Гірка іро­нія звучить у слонах поета: Кирило

...На крилах навіть розжився —

Крилами хату вшив.

Крилами обгородився.

У притчовій формі поет роздумує про добрі й лихі начала в людській душі: чи це не злочин — самообтинання власно­го духовного світу? власного щастя?

Цікавий штрих у баладі — «крила розкрали поети, щоб їх муза була не безкрила…». Можливо, саме мистецтво, краса врятує світ і людину від сірого, безбарвного існування?

КРИЛА

(Новорічна казка)

Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому — солі до бараболі,
кому — три снопи вітру в полі,
Кому — пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.

Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серпі — туга,
А в дядька в серці — тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи, —
крила).

Жінка голосила: «Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи, — крила?!»

Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила.)

• < Попередня
• Наступна >